Діви ночі

– Ти, жлоб! Щоб я твого поганого рила бiльше тут не бачив, ясно? Я тобi покажу бандерiвця, скотина!

– Вiн п’яний, – кажу я, – лиши його.

– Якщо вiн за п’ять хвилин звiдси не забереться, то його винесуть.

– Ми вже йдемо, – каже старий. – Вже йдемо. Вiн просто дурак.

Франьо вiдпускае свою жертву i кивае менi головою – мовляв, вийдем.

У фойе вiн втуплюе в мене свiй хижий пронизливий погляд, яким одразу просвердлюе в моiй головi дiру, i я вiдчуваю, як там уже починае ворушитися хробачок страху. Це мене дратуе.

– Ну що? Як ми з тобою домовлялися?

– Не розумiю, про що ти.

– Не розумiеш? Інтересний ти чувак. Воно, може, й легше так у життi – шлангом прикидатися. Але зараз ти влип, i якщо ви, не дай Боже, продали товар, то тяжко вам доведеться.

– Послухай, я справдi не розумiю, про що ти говориш. Який товар? У що я влип?

– У що? Давай не будем, добре? Я знаю точно, що полякiв «поставили» твоi дiвчатка. І не кажи менi, що ти нiчого про це не знав.

– Добре, я виправдовуватися не буду. Ти лише менi у двох словах поясни проблему.

– Проблема елементарна: твоi лялi «поставили» полякiв на двадцять годинникiв. Якщо iх пульнути лише по п’ятдесят, то маеш цiлий кавалок. Незле? Правда?

– Вони вкрали чи…

– Ясно – вкрали. Який дурень заплатить за нiч такi грошi?

Так от про який подарунок говорили моi дiвчатка!

– Але я про це нiчого не знаю. Вони менi сказали, щоб я залишив собi грошi, бо вони дiстали вiд полякiв подарунки.

– Гарний подарунок! Я б сам вiд такого не вiдмовився. От так вони нашого брата й дурять. Хе… Я вже знаю, що можна чекати вiд цих дубельтiвок. Не перший рiк працюю… у цiй галузi, i як ти тiльки дозволив так себе набрати? Дивуюся. Ну, та будеш мати науку на майбутне… Словом, зроби так, аби годинники зараз же об’явилися. Поляки приiдуть за кiлька днiв iз Румунii. Треба годинники вернути. Щоб шуму не було. Такi речi треба вмiти робити. А коли твоi лялi захочуть когось «поставити», то хай це роблять у брамах, скверах, кльозетах, де в голову стрiлить, але не тут… Ну, а якщо ти й справдi про це не знав, то я б на твому мiсцi всипав iм такого перцю пiд хвiст, що вони б надовго запам’ятали… І ще одне: пiсля цього фокуса, сам розумiеш, бiльше iм тут гастролювати не можна.

– Добре. Зараз я годинники заберу.

– Якщо вони iх iще не загнали.