Князь Єремія Вишневецький

Ви, украiнськi пани, що перейшли на католицьку вiру й нашу мову, теперечки дбайте й пеклюйтесь, щоб навернути на свiй зразець усю темну украiнську масу. Ведiть за собою слiдком тих темних товаряк, «те бидло», перероблюйте iх навiть силою, а вони, як слiпцi, повиннi йти слiдком за вами, за своiми проводирями. А коли вони не пiдуть, княже, за тобою, маеш в руках меч. Орудуй мечем во iм’я Христове!

Так напутив ректор колегii Єремiю на прощаннi, як той виходив з колегii, повернувши християнство навпаки та навиворiт.

Замiсть еднання та братерства мiж двома народами, езуiти в колегiях посiяли пекельну ненависнiсть та ворогування. Рiки людськоi кровi полились i… все-таки не залили того пекла…

II

Але молодий Єремiя почував у душi, що не мiсiонерство манило його до Польщi. Не той бог змалку запанував в його душi. Вiн змалку вже любив вiйну, любив битви, любив славу, його молода честолюбна душа поривалась до чогось великого та славного, до великих славних подiй на полi битви.

Крики побiди й слава були найсолодшi для його.

Вийшовши з езуiтськоi школи, молодий Єремiя зараз вирядився за границю, щоб там навчитись вiйськовiй справi. Вiн довго пробував в Голландii, блукав по Рейнi i скрiзь, переднiше за все, придивлявся до вiйськовоi справи. Згасаюче в Європi лицарство манило його, неначе пишний квiт.

Пробувши кiльки рокiв за границею, надивившись на усякi дива в Європi, без мiри вищоi в усьому i за Польщу i за Украiну, Єремiя вернувся 1632 року додому.

Переiжджаючи через своi маетностi на Волинi, Єремiя тiльки тепер, дойшовши до повного зросту, вперше запримiтив, яка в його сила землi, борiв, степу, сiл та панщанних людей. Вiн вперше почутив свою силу i на Украiнi, й у самiй Польщi. В Киевi вiн вступив у свiй ще батькiвський палац i, глянувши кругом себе, почервонiв од сорому. Палац здавався йому теперечки тiсний, нiкчемний, не вартий давнього князiвського роду Вишневецьких.

Його взяла досада й злiсть на своiх предкiв, неначе предки були виннi в тому, що не поважали свого славного роду i не збудували палацу, вартого славного давнього роду князiв Вишневецьких.

«Для слави нашого великого роду менi не подобае жити в таких печерях та ще й вiтати в iх славних магнатiв з Польщi й Украiни. Мене пiдiймуть на смiх.