Князь Єремія Вишневецький

Не в таких замках жили славнi лицарi на Рейнi, не в таких конурах жили i iх славнi дiди та прадiди, в яких жили моi», – подумав Єремiя, ходячи по тiсненьких покоях, з вузенькими вiконцями, з темними закутками, заставленими рядками давнiх темних образiв.

Скинувши з себе опiку князя Костянтина, Єремiя вперше поiхав за Днiпро оглядати своi лубенськi маетностi. Тi маетностi були ще бiльшi за волинськi, iм неначе й краю не було в безмежних степах. Ще його батько, князь Михайло, викликав з Киiвщини та Полiсся людей на осади, заводив через осадчих села та хутори понад Сулою, Удаем, Ворсклою.

Дикi поля неначе оживали; села й хутори росли; збiльшувались мiста: Лубни, Ромни, Прилуки, Хорол. В безкраiх степах заворушились осади, заворушилось життя. Єремiя привiз з собою шляхтичiв католикiв Яна Бесядовського та свого слугу Криштофа Сiножацького, чернiгiвського хорунжого, настановив iх старостами та осадчими й звелiв iм правити маетностями i заселяти осадами порожнi степи. Осадчi викликали людей з Киiвщини та Подолу, з Полiсся, з Мiнщини i закладали новi осади. Лубни, давнiший Олександрiвськ, став вже мiстом. Єремiя вибрав пишне мiсце на горах, недалечко од Лубен, над самою рiчкою Сулою i постановив збудувати там палац, щоб назавсiди оселитись в йому. Вольнi степи манили його, неначе якимись чарами.

«Оттут менi жити на цих горах, серед вольного степу. На Волинi в моiх маетностях буде менi тiсно серед тих Сангушкiв, Заславських, Острожських, Збаражських й iнших магнатiв. Тут немае магнатiв.

Сюди не зайде й власть короля. Тутечки мое царство й панство. В цих вольних краях буде чинитись моя одна воля. Я буду в цих степах нiби удiловим князем, який був князь Костянтин Острожський. Тут за Днiпром я буду королем в моiх безкрайнiх маетностях. Нiхто менi не стане на дорозi. Тут я поставлю палац, кращий, як у короля, заведу силу вiйська, пiду в степи на татар, добуду слави, може вiзьму татарськi степи, завоюю самий Крим… А тодi прибуду до Варшави, приведу свое вiйсько, розпущу своi прапори на варшавських улицях, заслiплю очi магнатам своею силою, своею славою, стану першим на усю Польщу, на усю Украiну. От тодi знов засяе давнiй рiд князiв Вишневецьких, а потiм… може мене жде й королiвська корона… В Польщi це можлива рiч…»

Єремiя оглядав високi крутi гори понад Сулою, i його думки линули все вище та вище, за тi гори, все далi та далi, за тi степи, сягали далеко-далеко, до пишного Криму, до Чорного моря, летiли за море й мiри не знали.