Князь Єремія Вишневецький

Гризельда глянула на його скоса й сподiвалась, що вiн от-от скаже, що вибрав дiйсно ii за подружжя, бо вона згодиться йти з ним i в пущi i в нетри, у край козацький, небезпечний. Але Єремiя мовчав i думав.

«Я ладна йти з тобою в тi пущi та нетри. Пiшла б з тобою й не жалкувала б», – думала Гризельда мовчки, i тi слова вертiлись в неi на думцi й не виходили з голови довго-довго.

А Єремiя йшов мовчки, похиливши голову, i думу думав. У його мрiйнiй уявi заворушились давно викоханi мрii панування в далеких маетностях на правах удiлового незалежного князя.

– Гризельдо! – аж крикнув Єремiя, несподiвано пiднявши голову, – ти одна варта слави давнього роду Вишневецьких. В тебе чоловiчий розум, i не видихалась давня лицарська завзятiсть. Ти одна варта бути княгинею Вишневецькою.

Його слова, вимовленi з гордiстю на очах, навiть трохи сердито, вразили Гризельду.

«Його слова схожi на загад… Певно дуже привчився загадувати вiйську в битвах. Очi в його стали аж дикi. Але як цi дикi очi припали менi до серця!»

– Ти, князю, не просиш, а неначе менi даеш загад… Як тебе втямити, я й сама гаразд тому невiдома, – гордо промовила Гризельда.

– Я хочу до тебе старостiв слати. Чи пiдеш ти за мене?

– Шли, князю, старостiв! Нехай вони переднiше договорять з моiм панотцем. А я вже аж потiм скажу свое слово, – сказала Гризельда.

Єремiя трохи насупив густi рiвнi брови.

– Певно ждатимеш переднiше старостiв од князя Заславського, а потiм… – обiзвався перегодя Єремiя й не доказав.

– Я, князю, не жду старостiв нi од кого. Про князя Заславського нехай не буде мови мiж нами, – сказала так само гордовито Гризельда i насупила й своi русявi брови.

Чи любила вона його, чи нi, про це князь Єремiя навiть не спитав у неi. Гордий своiм славним родом та своiми незлiчними маетностями, вiн був певний, що нi одна панянка в Польщi й на Украiнi не одкаснулась би од його, якби вiн ii сватав. Але вiн наглядав за нею, поглядаючи скоса, й примiтив, що вiн iй сподобався.

Гризельда повернула стежкою до палацу. Єремiя мовчки йшов за нею. Обое мовчали. Вже вони доходили до палацу, вже недалечке стояли столи коло палацу, де бенкетували двiрськi шляхтичi.

– Так я, Гризельдо, пришлю до тебе старостiв, i старостiв великих, вартих твого й мого роду. Вони побалакають з паном канцлером, а потiм ти скажеш менi про свою думку, – сказав князь Єремiя, виходячи по сходах на широку низьку терасу.