Князь Єремія Вишневецький

І ти ж, бабо, трохи не позавчора перейшла з схизми на католицьку вiру. Я певна, що Вишневецький став вже щирим католиком i поляком. А коли в йому й нема щиростi, то я переверну його на щирого поляка, – говорила Гризельда.

Тим часом Вишневецький, поiхавши до двору, застав короля самого. Король тiльки що розпрощався з папським нунцiем i прийняв Вишневецького.

– Що скажеш нам доброго, князю Вишневецький? – спитав у Єремii король.

– Приiхав просити найяснiшого короля за свата. Думаю сватати старшу дочку Замойського Гризельду, – сказав князь Єремiя.

– Гризельду? Добре, добре! Зараз поiду з тобою. Я сам недавно оженився й ладен пересватати й поженити усiх шляхтичiв, усей свiт.

Король встав i поцiлував князя Єремiю в обидвi щоки.

– Їдьмо! зараз iдьмо! щоб ти часом не загаявся, щоб та пташка часом не вилинула з гнiздечка до нашого приiзду, – сказав король i зараз рушив з палацу вкупi з князем Єремiею.

Тим часом баба Ганна, сидячи з Гризельдою за роботою, усе намовляла ii виходити замiж за князя Заславського, усе чiплялась, аж настиралась, аж просила та канючила, наче дитина гостинця.

– Як ти, панно Гризельдо, не пiдеш замiж за князя Заславського, то я з горя та досади повiшусь в садку на грушi, – говорила баба Ганна, бо перед нею так i манячiли лави, луги, сiножатi та шовкова намiтка.

– Як ясновельможна панна Гризельда пiде замiж за князя Вишневецького, то й ми пiдемо до Вiсли та й потопимось з горя, – говорили дiвчата.

– Про мене й топiться й вiшайтесь, а я за князя Заславського зроду-звiку не пiду: вiн не панич, а певно панна, що перебралась за панича.

Йди, Ганно, лiпше ти за його, коли вiн тобi так навис на очi, – сказала Гризельда.

– А ти думаеш, я б не пiшла, якби вiн мене сватав? iй-богу пiшла б! Була б княгинею, походжала б по золотих покоях у Заславлi та носила шовковi намiтки та оксамитовi кунтушi.

– І вже! годi тобi думати про шовковi намiтки. А я за князя Заславського таки не пiду, вiн i бiлий, як панна, й гарний, але все неначе заспаний.

А князь Вишневецький проворний, жвавий, говорючий, ще й до того чорнявий. Я люблю чорнявих та смуглявих, а не тих конопляних паничiв.

– Та вiн же родом з козакiв, з тих страшних козакiв, що повстали на Польщу та виганяли польських панiв з Украiни; вiн для мене страшний, iй-богу я його боюся! Щe й тебе, Гризельдо, або зарiже, або втопить там десь в Днiпрi, – сказала баба Ганна, важко зiтхнувши.