Князь Єремія Вишневецький

– Ой, Єзус-Марiя! спаси тебе од напастi!

– Ти вже стара, а ще й досi дурна: Вишневецькi роду княжого, а не козацького, iх землям, селам, мiстам та грошам i лiку нема, – сказала Гризельда.

Вона глянула у вiкно: в одчинену браму в дорогiй каретi в’iжджав король, а коло карети басував кiнь князя Єремii. Єремiя углядiв у вiкно Гризельду, в одну мить на скоку зняв шапку з пiрами, обсипаними брильянтами, i поклонився.

В палацi Замойського схопилась бiганина. Старий Замойський хапком вийшов назустрiч королевi на ганок i привiтав його на порозi.

– А що, мiй дорогий та коханий пане канцлеру! – сказав король, сiвши на канапi в свiтлицi. – Я оце приiхав до тебе з великою справою: приiхав за свата. Князь Єремiя хоче сватати твою дочку Гризельду, а я оце взявся бути за свата: як буде дiло? А може даси нам гарбуза? Чи нi?

– Рiд i слава князiв Вишневецьких – це найдорожчий клейнод польськоi корони. Я, князю, незвичайно радий прийняти тебе за зятя, i лiпшого зятя для Гризельди немае на усю Польщу, Литву й Украiну, – сказав Замойський i подав князевi Єремii руку, ще й тричi поцiлував його.

– От я й радий, що не довелось менi iхати од тебе, коханий дорогий пане канцлеру, з нiчим та ще й з почервонiлими щоками од сорому. А де ж твоя дочка Гризельда?

Замойський покликав Гризельду. Вона увiйшла спокiйна й поважна й привiталась до високих гостей.

– Приiхав я до тебе, Гризельдо, за свата. Сватае тебе князь Єремiя. Чи пiдеш ти за його замiж, чи, може, маеш на думцi кого iншого? Якого iншого князя? Га? – спитав у неi король.

– Не маю на думцi нiкого iншого, окрiм князя Вишневецького. Я пiду за його, – сказала Гризельда смiливо й спокiйно.

Замойський зараз звелiв подати кубки венгерського вина. Поналивали срiбнi пугарi. Король випив поперед усього за молоду княгиню та за молодого жениха. Потiм випили за здоров’я високого свата. Король, блiдий на виду й неначе заспаний та втомлений, розбалакавсь з старим Замойським.

Єремiя сiв поруч з Гризельдою й почав говорити з нею.

– Гризельдо, моя кохана! Я думаю оселитись назавсiди за Днiпром у Лубнах.

Там заграничнi майстри вже певно збудували пишний палац, вартий роду Вишневецьких. Чи не побоiшся ти, Гризельдо, iхати в той далекий край, далекий од Варшави, од королiвського двору, ще й до того дикий? Не лякае тебе пустиня, нудьга в пущах? Не боiшся?

– Нi, не боюсь, нiтрiшечки, бо я з тобою вкупi й не зазнаю навiть нудьги, – сказала Гризельда.

– Край той порожнiй, дикий, мало залюднений.