Про Маму

Вона пiдключила монiтори i почала давати вказiвки моiй дружинi: «Притисни пiдборiддя до грудей! Ось так. А зараз штовхай! Штовхай його так, наче сидиш на унiтазi i в тебе закреп. Сильнiше! Сильнiше!»

Нарештi приiхав лiкар.

Я тримав руку дружини, гладив ii чоло в холодному потi i дивився на монiтори, на яких у виглядi лiнiй вiдображалося просування дитини до виходу.

Господи милий, як вона волала, моя дружина, народжуючи нашого сина! Укол знеболюючого або не подiяв, або його виявилося недостатньо.

Як би там не було, але я нiколи не мiг уявити, що людина може ТАК горлати. Я бачив пацiентiв у вiддiленнi «Швидкоi допомоги» iз переламаними руками i ногами, з кулями в животi, я бачив наркоманiв в ломках. Я бачив збитих машинами людей, чув iхнi стогони i крики. Але все це – нiщо у порiвняннi з несамовитим галасуванням породiллi. Пiсля цього я вже не сумнiвався, що людина походить вiд тварини. Так горлати може лише тварина. Я вважав, що у людини немае стiльки душевного резерву, щоб вмiстити стiльки болю, недостатнiй об’ем легень i досить слабкi голосовi зв’язки, щоби зродити такий крик.

Потiм у руцi акушера з’явився скальпель. Лiкар сказав, що iншого виходу немае i треба рiзати. Пiсля кiлькох чiтких рiзких рухiв приснула кров – на рукава його лiкарського халату. Скальпель в його руцi, блимнувши на мить перед моiми очима, став вже не срiблястим, а червоним, i халат, i обличчя лiкаря в масцi, i медсестра поруч, – все було забризкано кров’ю.

Як же вона вила, моя дружина.

Двiчi в життi я чув таке. Вперше так волала моя дружина, народжуючи сина.

Вдруге так само, наче поранена ланя, волала моя сестра Лiя пiсля того, як похмурий еврей у ярмулцi, спiвробiтник похоронного дому, сказав, що твоя труна, мамо, вже в ритуальнiй залi i ми можемо туди увiйти для прощання з тобою.

Я увiйшов перший, а пiсля мене – Лiя. Постоявши недовго, я покинув той зал i сховався в якомусь вузенькому коридорчику, аби бути подалi вiд того страшного мiсця.

Мiцно затулив вуха долонями. Але це було марно. Я мiг навiть пiти з тоi будiвлi, сiсти в машину, уiхати на вокзал, а звiдти хоч в Калiфорнiю чи на Аляску. Я мiг би залити своi вуха воском – все одно чув би голосiння Лii над твоею труною.

Лiя хотiла, аби… Нi, вона вже нiчого не хотiла. В такi хвилини людинi вже нема чого хотiти, вона вже нiкого не звинувачуе i нiкого нi про що не просить.

А ти дивилася на нас, мамо, i нiчим не могла зарадити.