Марія Пустельна, або Історія одного лева

Вони здiйснювали i своi подвиги аскетизму – не iли м’яса, харчуючись лише овочами. Леви плакали, як дiти, коли iм в лапи потрапляли колючки або коли в них хворiли очi. Жалiсно скавучали i приповзали до ченцiв, щоб тi iх полiкували.

Траплялося, звичайно, що леви «зривалися» – грiшили, виявляючи свою звiрячу сутнiсть – все ж таки хижаки: жерли вiслюкiв, яких, за iдеею, мали б охороняти; не задовольняючись бобами, приходили до аскетiв iз закривавленими мордами, тому що загризли перед цим птаха або верблюда.

І аскети у гнiвi били винуватих левiв мотузками i проганяли iх геть вiд себе. Поводилися з ними, наче не з небезпечними хижаками, а немов iз дворовими собаками. Гурiй iнодi також шмагав мотузочкою свого м’якого Лева за те, що «згрiшив».

Гурiй плакав, слухаючи про те, як лев проймався до подвижника такою лякаючою душу страшною любов’ю, що не мiг пережити смерть подвижника. І коли аскета хоронили у пустелi, десь бiля лаври або печер, вiдданий лев знаходив його могилу i лягав поруч, аби також померти.

Такi вони – леви.

Чи може з таким левом порiвнятись хом’ячок або канарка? Нi, звичайно ж, нi.

Лев сумирно лежав бiля подушки, очiкуючи, коли Гурiй повернеться з садочку, а потiм, пiзнiше – зi школи. За багато рокiв вiн втратив звiрячi риси, набивка вилiзла назовнi, у гривi зяяли пролисини, особливо пiсля того, як мама кiлька разiв його попрала.

Але вiн, як i ранiше, все розумiв. З Левом можна було подiлитись найпотаемнiшим: поскаржитись на вчительку в школi за двiйку, на сусiдку бабу Феню та ii вiник, на батькiв, якi знову посварилися i не розмовляють одне з одним…

Коли Лев вже пiшов з iхнього дому навiки i опинився в одному зi смiттевих бакiв через абсолютну трухлявiсть (плюшевi леви довго не живуть), Гурiй цiлком випадково натрапив в однiй книзi на походження свого iменi: Гур давньоеврейською означае левеня, молодий лев.

Дiзнавшись про це, Гурiй ледь не загарчав. Його серця торкнувся невiдомий досi холодок: в цьому збiговi iмен розпiзнавався знак, що все вiдбуваеться волею Божою i якимось таемним чином все вже визначено.

Глава 2

Його мама, хоча й була донькою такого мужнього батька, все ж таки до церкви ставилася стримано. Добре знала з батькiвського досвiду, якi страждання може спричинити церковне життя. Не бажала такоi ж долi синовi. Вона, звичайно, шанувала великi церковнi свята i навiть намагалася вчити Гурiя грецькiй мовi.