Марія Пустельна, або Історія одного лева

Їi самолюбству лестило, що iм’я ii коханця стае вiдомим, що його картини виставляють у галереях, кiлька його робiт продано закордон.

Кращоi натурницi годi було й шукати. Застигнувши, вона терпляче лежала, гола, на пiдлозi, застеленiй одним брезентом, або, закинувши руки за спину, до онiмiння м’язiв стояла бiля порожньоi стiни.

Вона приносила у студiю iжу для свого «вiдлюдника Ель Греко», як вона його називала. Жалiла його, коли, сидячи бiля ii нiг i поклавши голову iй на колiна, Гурiй страдницьки дивився на невдалий малюнок, котрий вiн спересердя заляпав фарбою.

В його картинах, у найкращих з них, було видно безперечну обдарованiсть. Обдарованiсть багатообiцяючу, але таку, що ще не розкрилася. У Гурiя був складний характер: у його душi уживалися крайнощi. Незважаючи на свое прагнення до високого, вiн мiг бути дуже черствим; вiдчуженiсть вiд життевоi буденщини поеднувалася в ньому з непомiрним марнославством; вiн добре володiв технiкою малювання, яке вимагало кропiткоi працi, але його з’iдали гордощi.

Словом, це був один з тих талантiв, котрi здатнi розвернутися у всiй своiй повнотi, але частiше з рiзних причин дарма витрачають те, що мають.

В його дар вiрила мама, вiддаючи синовi всi заощадженi грошi зi своеi скромноi зарплатнi бiблiотекара. Батько з родини пiшов. Душевноi близькостi мiж сином та батьком нiколи не було. Людина, далека вiд мистецтва, батько Гурiя не розумiв, заради чого його син так поневiряеться, коли е стiльки можливостей для бiзнесу. Батько мав фiрму з продажу будматерiалiв i виконання ремонтних робiт.

Як би там не було, вiн часто-густо звертався до Гурiя, щоби той допомiг йому в бiзнесi i, коли син погоджувався, щедро йому платив. Батько потай сподiвався, що рано чи пiзно син «порозумнiшае» i стане його бiзнес-партнером.

Приятелi по художньому «цеху» потроху прощалися з мистецтвом, уходили в комерцiю, а упертий Гурiй все чаклував над полотном у своiй студii, на оренду якоi ледь вистачало грошей. Галеристи за картини платили копiйки.

І ось, немов iз зимового моря, в його студiю почали накочувати хвилi меланхолii i сумнiвiв.

Частiше, нiж ранiше, Гурiй обурювався тим, що iмена нездарiв з пензликом, але при грошах i зв’язках, у всiх на слуху. Часом вiн навiть втрачав вiру у свое покликання.

Потiм вiд нього пiшла Ірен, пiшла до успiшного галериста, який неодноразово обманював Гурiя з контрактами при купiвлi його картин. Е-ех…

З ii уходом в Гурiевi щось остаточно надламалося. Його студiю почали навiдувати бiси.