Марія Пустельна, або Історія одного лева

Ховав друзiв. Того застрелили, того п’яним збила машина. На Таiровському цвинтарi, на могилах, пили, поминаючи загиблих, покладали квiти: «Спи, брате-Князю, земля тобi пухом… Спи, брате-Чиже…»

Траплялося, щоправда, вкрай зрiдка, що Гурiй задумувався: а, може, i йому було би краще з ними там, у землi?..

До речi, неподалiк вiд цих могил, на грецькiй дiлянцi, височiв чорний гранiтний камiнь у формi церковки пiд хрестом. Дiд… дiд… Сповiдник вiри Христовоi. Таемнi служiння в катакомбах, наче за часiв гонiнь на перших християн.

У дитинствi Гурiй любив уявляти, як десь за мiстом у каменярню спускаеться купка людей. Там, пiд землею, у тьмяному свiтлi лiхтарикiв та свiчок, бородань дiдусь Йонос вбираеться у шати. Потiм ставить на пiдставку iкони, освячуе кадило…

А потiм дiд – у чорнiй робi зека i шапцi-вушанцi. Валить лiс на Воркутi. І у засланнi в Іжевську. І знову в Одесi, з хворими нирками i слабким серцем, пiсля туберкульозу. І знову – катакомби i служiння Христу. Дiд дожив до тих днiв, коли в Одесi нарештi вiдкрилося Грецьке подвiр’я при Свято-Троiцькiй церквi.

Встиг там послужити. Там його i вiдспiвували…

От би зараз струсити Гурiю все, як дурний сон, i пiти туди, до чорного гранiтного каменю пiд хрестом. Постояти там на колiнах, поплакати.

Та не ходив туди Гурiй. Не мiг. А стояв бiля щойно насипаних горбочкiв землi на могилах браткiв. І лише поглядав скоса iнодi у той бiк, де була могила дiдуся Йоноса.

Глава 4

Якось одного разу Гурiй з приятелями-бандюганами i веселими подружками вiдправився до Єгипту, на берег Червоного моря, на вiдомий курорт Шарм-ель-Шейх.

Засмагав там iз компанiею на пляжi, лiтав над морем на дельтапланi, курив гашиш через кальян.

А на третiй день невiдома сила потягнула Гурiя, покликала. Залишивши готель, наодинцi пiшов вiн туди, де у надвечiрньому чорнильному повiтрi ще було добре видно обриси гiр пустелi.

Дивовижнi гори – з мiнливим кольором схилiв, вiд червоно-рудого до димчасто-сiрого. Вдень, у пекучому маревi над затвердiлим пiском, цi гори здаються мiражем, що насуваеться невпинно на тебе; а ввечерi, у сутiнках, що швидко згущуються, вони наче осiдають, оточуючи берег неприступним громаддям.

І моторошно вiд iхньоi нiмоти i тисячолiтньоi байдужостi до людини…

Що там шукав Гурiй? Що прагнув знайти в тiй холоднiй мовчазнiй пустелi? Повзав Гурiй по горах, забираючись на крутi схили. Товстий шар тисячолiтнього багна трiскався, ламався пiд його сандалями. Гостре камiння дряпало йому долонi.