Нещоденний щоденник

Отож пiсля мого виступу Нагорний, не питаючи дозволу в голови зiбрання, вийшов на сцену й почав паплюжити мене, мовляв я тiльки на словах осуджую Президента, а фактично е його апологетом, що у своiх творах я не вивiв жодного нацiонального героя, – я сторопiв, оскiльки таких закидiв менi ще не доводилося чути, а зал мовчав чи то не зорiентований, чи приголомшений.

Та нарештi зiрвався крик: людей дiйняла образа i за мене, i за них самих, а нахаба стояв i далi обливав мене брудом, вiн кинув перед мене на стiл свою книжечку, яку я тут же вiдшпурнув, а тодi вискочили на сцену два дужi хлопцi, струтили вниз провокатора, кинулися на нього, i я вмить зрозумiв, що цього вiн i добивався: зараз почнеться мордобiй, а завтра жовта преса заряснiе повiдомленнями, що Іваничук зчинив бучу – i фестиваль, i я будуть скомпрометованi.

Я втихомирив публiку, провокатори вийшли iз зали, сiли в свою машину й поiхали – менi ж стало зрозумiло, що нинi на Львiвщинi розпочалася передвиборна президентська кампанiя – i що то ще сподiеться в Украiнi до наступноi осенi!

Не буде легкою боротьба за украiнську Украiну – треба нам мобiлiзуватися в розумi, непримиренностi, але й у вiрi, що переможемо: народ, як бачиться, виходить iз затишку на плац.

* * *

12 серпня. Стаття про жидачiвський фестиваль i про iнцидент, який стався пiд час його проведення, з’явилася сьогоднi в газетi «За вiльну Украiну», автор Богдан Галицький, вiн же Вовк, вiдомий у Львовi журналiст.

Подаю ii повнiстю з рiзних мiркувань: хай читач знае не тiльки мою, а й об’ективну думку свiдка, крiм того стаття засвiдчуе характер моiх презентацiй, а ще мушу признатися, що менi приемна добра думка людей про мою працю.

«Цвяхом другого фестивального дня, опрiч гарного концерту, стало обговорення книжки «Вогненнi стовпи» Романа Іваничука за участю автора. Роман Іванович скромно вiдмовився вiд епiтетiв «великий» та «генiальний», яким одразу ж обдарували його жидачiвцi, й розповiв iсторiю створення роману.

Колись, ще школярем, у зошитi написав вiн оповiдь про УПА. Того зошита знайшли чекiсти, i iхнiй лейтенант, потрясаючи ним над головою, пообiцяв ще вернутися. Одначе був убитий того самого дня. Подальша доля зошита невiдома, але тепер, пiсля багатьох рокiв, збагачений життевим i творчим досвiдом, Роман Іваничук повернувся до теми, i так з’явилися «Вогненнi стовпи».