Нещоденний щоденник

Цього дня «поза рамами» свята в Нагуевичах опинився унiверситет iменi Івана Франка, i я усвiдомив нарештi, що це не прикрий недогляд, а навмисне iгнорування.

Про цей iнцидент я написав невелику статтю для газети «За вiльну Украiну». Якось, уже пiсля ii опублiкування, сказав менi заступник голови обласноi держадмiнiстрацii пан Герич: «Нам варто б поговорити з вами тет-а-тет». Я вiдповiв: «Не маю нiчого проти, ви мене завжди можете знайти на кафедрi украiнськоi лiтератури в унiверситетi».

Звичайно, вiн мене не шукав: йому хотiлося по-бiльшовицьки викликати Іваничука «на килимок»?

Ця пригода, як i попередня, була лише початком митарств нашого ректора. 14 жовтня минулого року, на свято Покрови, в театрi iменi Марii Заньковецькоi вiдбулася перша презентацiя мого роману «Вогненнi стовпи», й виступив на нiй iз хвальним словом Іван Олександрович, чим зробив менi велику честь. І ось увечерi йде телерепортаж iз презентацii, я уважно дивлюся й очам своiм не вiрю: виступ ректора вирiзали!

До краю обурений, я зателефонував на телестудiю, мене заспокоiли, мовляв, трапилася – знову! – помилка, i на повторнiй передачi вже виступав професор Вакарчук…

Та врештi настав пiк цькувань ректора.

У першiй половинi нинiшнього року закiнчилась друга каденцiя Вакарчукового ректорства, й мав вiн право взяти участь у третьому конкурсi.

Іван Олександрович подав заяву, однак Мiнiстерство освiти зiгнорувало ii й незаконно звiльнило ректора з посади виконувача обов’язкiв, тим самим позбавляючи права брати участь у конкурсi. Одночасно в поштових скриньках, i в моiй теж, з’являються анонiмнi газетки, достоту такi, як i «ющенкiвськi вiдозви», у яких шельмують особу ректора. Всiм стало зрозумiло, що його хочуть позбутися, вже називають i прiзвища претендентiв, в унiверситетi наростае тихий протест.

І враз несподiвано вибухае голосний бунт – iз середовища студентства, про яке давно вже зневажливо говорили як про пасивну масу – минули, мовляв, часи, коли студенти виходили на брук…

А нi! І втiшилися ми й запишалися тим, що протестантський дух студентства не занепав, i впевнився львiвський люд ще раз, що в критичний момент вийдуть нашi дiти на полiтичнi акцii!

Це трапилося у квiтнi.