Людина

Нарештi вiн почав говорити i про iхнi домашнi обставини, порушив поведення брата, видатки батька, його турботи, гризоту, його зламаний душевний настрiй…

– Не можна iнакше збирати, як сiялось… – закинула вона байдужно. – Родичi самi виннi, що вiн пропадае. А пропадае вiн без рятунку. Опроче… я вiрю i в дiдичнiсть блудiв[20 - Дiдичнiсть блудiв – спадковiсть помилок.].

– Критичний у вас розум, Олено, – говорив вiн з важкою мiною, – аналiзуючий, розважний дух. Вам я можу щось важного вiдкрити.

Правда, се, що скажу, невiдрадне. «Des Lebens ungemischte Freude ward keinem Irdischen zu Teil»[21 - «Нiхто iз смертних не був цiлком щасливий» (нiм. – Ф. Шiллер).], – цитував вiн патетично. – Однак ви зумiете се перенести, ба i других навчити зносити такi пригоди…

Вона нiчого не вiдповiдала i не питала нiчого. Думала лиш, що сильним духом суджено i багато перенести. А вiн почав говорити. Зразу манiвцями та оборотами, а трохи згодом таки прямо, без усяких застережень.

Протягом одноi години довiдалась, що всi вони знищенi, що ii батька через якусь-то суму, котру мав у себе в сховку й котроi недоставало, вiддалять зi служби.

Вона не ворухалась. Побiлiла лиш, немов стiна.

– На те була я давно приготована, пане доктор, – ледве прошепотiла. – Давно, однак що можна проти того вдiяти?

– Проти того… нiчого! Надiймось, що, може, йому, хоч з ласки, друга або i третя частина пенсii дiстанеться. Ви, однак, можете чимало вдiяти!

– Для кого?

– Для ваших родичiв, для вашоi сестри, а найбiльше для себе.

– Справдi не знаю…

– Знаете, Олено приймiть К-го. Вiн незабавки проситиме вас о руку…

Стало тихо.

– Не можу.

– А чому?

– Бо, як ви й самi сказали, у мене аналiзуючий i розважний дух, критичний розум…

– Не розумiю вас зовсiм, говорiть яснiше!

– Бачу, що не розумiете мене. Буду, отже, ясно говорити. Не люблю його, i нашi погляди на життя розходяться далеко.

Я не в силi його й себе оббрiхувати.

– Ви сього й не робите. Вiн вас хоче, а ви годитесь на се.

– Не зношу його й сумнiваюсь, чи зможу ще кого-небуть у життi полюбити. Се вам вiдомо, пане доктор. А подружжя без любовi – се, на мою думку, бруднi вiдносини. А я не хочу в нiякi такi входити.

– Ще перед хвилиною казали ви, Олено, що можна й полюбити се, що ненавидiлось.

– Так, але папiроска – се не людина.