Місто

Довгi рукава ii сiроi блузки були милiшi йому за голi руки iнших; комiрець лишав iй тiльки вузеньку стьожку тiла на виднотi, а iншi безсоромно давали на очi всi плечi й першi лiнii грудей. Черевики ii були округлi й на помiрних каблуках, i колiна не випинались раз у раз iз-пiд спiдницi. В нiй вабила його нештучнiсть, рiдна його душi. До тих iнших жiнок вiн ставився трохи погордо, трохи боязко. Почував, що вони не зважають на нього, навiть зневажають за його благенький френч, рудий картуз i вицвiлi штани.

На зрiст вiн був високий, тiлом мiцно збудований i смуглий на обличчi. Молодi м’якi волосинки, неголенi вже тиждень, надавали йому неохайного вигляду. Але брови мав густi, очi великi, сiрi, чоло широке, губи чутливi. Темне волосся вiн одкидав назад, як багато хто з селюкiв i дехто тепер з поетiв.

Степан тримав свою руку на теплих Надiйчиних пальцях i замислено дивився на рiчку, пiщанi крутi береги й самотнi дерева на них. Раптом Надiйка випросталась i, махнувши рукою, промовила:

– А вже Киiв близько.

Киiв! Це те велике мiсто, куди вiн iде учитись i жити. Це те нове, що вiн мусить у нього ввiйти, щоб осягнути свою здавна викохувану мрiю. Невже Киiв справдi близько? Вiн збентежився i спитав:

– А де ж Левко?

Вони оглянулись i побачили на кормi гурт селян, що розташувались там iз обiдом. На розгорнутiй свитцi перед ними лежав хлiб, цибуля i сало. Левко, студент-сiльськогосподарник з iхнього ж села, теж сидiв коло них i живився. Вiн був лагiдний i грубший, нiж дозволяв його зрiст, отже, з нього був би колись iдеальний панотець, а тепер – зразковий агроном.

Сам з дiда-прадiда селюк, вiн чудово вмiв би допомогти селяниновi чи то казанню, чи науковими порадами. Учився вiн дуже акуратно, ходив завсiгди в чумарцi й над усе любив полювання. За два роки голодного перебивання в мiстi цiлком виробив i оформив основний закон людського iснування. З поширеного за революцii гасла: «хто не робить, той не iсть» вiн вивiв собi категоричну тезу: «хто не iсть, той не робить» i прикладав ii до всякого випадку й нагоди. Селяни тут, на пароплавi, охоче почастували його своiми немудрими харчами, а вiн зате розповiв iм цiкавi речi про планету Марс, про сiльське господарство в Америцi та про радiо. Вони дивувались i обережно, трошки насмiшкувато, потай вiри не ймучи, розпитували його про цi дива i про Бога.

Левко пiдiйшов до своiх молодих колег, посмiхаючись i трохи похитуючись на куцих ногах.