Остарбайтер

Знаете, е такий популярний дiвочий вислiв: «В будь-якiй незрозумiлiй ситуацii присiдай». Тож, десь так чинили завжди i кияни впродовж безлiч столiть – в будь-якiй незрозумiлiй ситуацii вони виходили на Хрещатик. І того вечора вони вийшли на свiй Хрещатик, нiби на вiче…

* * *

Арiйськi завойовники в особi звичайних нiмецьких солдатiв видалися Максиму зовсiм не такими недолугими й близькими простому радянському люду, як в цьому переконували радянськi газети. Мовляв, нiмецькi офiцери – це не лише нашi, а i iхнi вороги – простих нiмецьких селян, котрих Гiтлер вiдiрвав вiд угiдь i примусив воювати по всьому свiту.

Насправдi вони були дисциплiнованими, виваженими, усмiхненими й прекрасно обмундированими, на вiдмiну вiд простих радянських воiнiв. Влаштувавшись в центрi столицi, вони грали на губних гармошках, вiдпочивали на травi, хтось вечеряв на блискучих кузовах або прихилившись до своiх бездоганних нiмецьких машин. Уздовж Хрещатика стояли суцiльнi колони з десяткiв нiмецьких вiйськових машин i окупанти жили собi на очах в мiстян, нiби не помiчаючи iхньоi присутностi.

Максим вiдчув, як горло зводить судомою i з зусиллям сковтнув. Коло нього на брукiвку покотилося куряче яйце. Вiн дивився на нього, немов зачарований i дивувався: «Як це воно не розбилося?». Нарештi, зробивши ще один оберт, яйце розкололося навпiл i з нього почав витiкати яскраво-червоний жовток. Максим обережно стиснув в руках край сорочки, в якiй було з десяток таких яець.

Вiн теж iх вкрав на Бессарабцi.

* * *

Коли вiн туди забiг, то побачив, що в суцiльному хаосi та безладi нiчого iстiвного не залишилось i дивом збереглися цi яйця пiд розтрощеним прилавком. «Мабуть, нiхто не наважився iх вкрасти, бо як донести?» – подумав тодi хлопець i похапцем пересипав iх собi в сорочку. От радiсть! Це ж саме те, що лiкарi рекомендували мамi… Поки вiн iх обережно зсипав до себе, побачив пiд тим самим прилавком стару, котра дивилася на нього скляними зiницями.

«Мертва! Або ще жива?» – розмiрковував якось вiдсторонено Максим, швидко вiддаляючись вiд ринку в сторону Круглоунiверситетськоi, до хвороi мами. По дорозi побачив, як якийсь опецькуватий дядько напiвприсiдом бiжить вулицею з кошиком i з того випадае на брукiвку щось бiле, немов фарба, чи що..? Потiм зрозумiв, що то сметана, коли до бiлих плям почали збiгатися коти й ту фарбу жадiбно лизати.