Остарбайтер

Нiби нехтуючи промовою першого секретаря, на сонцi, на тому самому мiсцi, де колись стояв пам’ятник Столипiну, а згодом – Марксу, там, де дуже скоро стоятимуть першi нiмецькi машини з окупантами, а потiм декого з них там же повiсять пiсля суду, на кузовах вантажiвок лежало воно. Нiби живе, воно дихало в такт словам Хрущова i не зважало на партiйника, не зважало на стихiйний мiтинг, що виник навколо нього, не зважало на будь-що, що б не вiдбувалося довкола… Нiби морське чудище, хiба що з моря небес, а не води.

Максим дивився на нього, затамувавши подих. Здавалось, нiби були тiльки воно i вiн, i нiкого бiльше навколо. Стихла промова Хрущова i приглушений, нервовий галас киян. Чудище зиркнуло на Макса (як його називали однокласники):

– Чому не втiк?

– Не мали можливостi. Мама хвора, та й… Коротше, не мали можливостi, – чесно подумки вiдрiзав хлопець.

– Поважаю, – усмiхнувся металевий агрегат своiми яскраво-жовтими кiнчиками крил i пропелерiв.

Максиму при цьому здалось, що вiн ось-ось почне ними крутити й полетить геть, немов бабка.

Однак, той залишився лежати на дощатих кузовах вантажiвок i зiвнув:

– Мама помре. То таке. Всi рано чи пiзно… Ти, головне, не сумуй. Я тобi допоможу. Можливо. А можливо й не я. А, можливо, i не допоможе тобi нiхто… – знiчев’я промовило чудище. А потiм таки додало: – Однак, гер[33 - Пан (нiм.). Ввiчливе звернення до чоловiка в Нiмеччинi.], ти зi мною ось зараз розмовляеш i я дещо таки вiдчуваю i можу.

У юнака закрутилось в головi вiд тих слiв юнкерса i вiн ледь не впав. «Ти чого? А?» – зиркнув на нього i буркнув невдоволено дядько в кашкетi-«сталiнцi» – В тебе що, сонячний удар?». Максим мотнув головою, ще раз поглянув на юнкерса i подався додому з тiеi площi. «Проща, а не площа» – враз подумалось юнаку. Дорогою до своеi Круглоунiверситетськоi все думав про той лiтак. Перед очима стояли його «балкенкройци»[34 - Балковий хрест (нiм.). Назва походить вiд перетину сталевих конструкцiй з чотирьох кутових профiлiв.

]. Всi чорно-бiлi хрести на крилах i фюзеляжi були гострими й загрозливими. Навскiс поставлена свастика нiби погрожувала i не зважала. Уся ця нахабнiсть геометричних фiгур при сутичцi наживо хлопця не так обурила, як злякала. Адже в пресi на карикатурах зовсiм не так зловiсно зображали нiмецьку технiку, якою вона виявилась насправдi…

* * *

А потiм, поступово i невiдворотно, до кiнця лiта, мiсто спорожнiло.