Остарбайтер

А потiм стало зовсiм непереливки й зробити нiчого вже було не можна…

* * *

Здавалося, нiби чиясь довга, волохата лапа наставила точок на картi Росii поблизу ii столицi, зовсiм не думаючи про мешканцiв тих точок. Адже всi тi «точки-грибочки», нерозривно пов’язанi з Мачухою, мали все: i кiнотеатри, i супермаркети, i навiть автобуснi зупинки… Однак, вони не мали того важливого для курсування нечисленного громадського транспорту, що перевозив жителiв супутникiв кожного ранку до Москви й кожного вечора назад, – дорiг.

І ось, о п’ятiй, коли ще й не свiтае i лише виблиски тьмяних лiхтарiв освiчують «роздовбанi» тротуари, до автобусних зупинок, електричних станцiй, своiх автiвок, автiвок своiх «чувакiв», залiзничних вокзалiв та iнших засобiв сполучення прямуе натовп цих «маасквiчок», аби обслуговувати iнших, собi подiбних, однак, трохи бiльш удачливих за них, ну майже вже корiнних столичних жительок Мачухи в перукарнях, банках, ресторанах, солярiях, задимлених кальянних i тих мiсцях, про якi ввiчливо не пише нiхто, крiм Подерв’янського.

Однак, до нього автору ще рости й рости.

Замкнене коло з обслуговуючого персоналу, котрий обслуговуе обслуговуючий персонал. «Експлуатованi експлуатують експлуататорiв». І так до самоi верхiвки пiрамiди, яка мала б закiнчитись на гарантi росiйськоi державностi, слуги народу, що мав би обслуговувати всiх iх разом взятих – громадян своеi держави. А натомiсть закiнчуеться на господарi Всесвiту. Принаймнi вiн сам так про себе думае. І ось тут глюк програми.

Це хиба, як у грi, що не мае алгоритму рiшення перемоги; як в дротi, котрий замкнуло й око роботизованоi ляльки починае смiшно тiпатись кожного разу, коли вже мала б пiти сльоза. Коло, що замiсть поступальноi спiралi перетворилося на замкнене коло безумства, тиранii, олiгархiчноi поруки й диктатури.

І ось цей зомбонатовп «маасквiчок», котрий уособлюе росiйський народ, його матерiв i дочок, прямуе вперто, надривно, остервенiло. Кожного ранку. До перемоги.

Кожного такого раннього ранку, який будь-яка француженка, украiнка i японка, всi вони разом взятi, назвали б ще нiччю.

До нового життя. Крiзь снiжний бруд i противну сiру сльоту. До свiтла в кiнцi тунелю. Аби жити краще. Аби нарештi купити собi на зекономленi на обiднiх пирiжках i нових колготках рокiв за двадцять ту кляту норкову шубу. Хоча б коротку, хоча б жилетку, або що… Прямуе до чогось кращого. До зустрiчi з якимось заможним, або не дуже…, дай Боже не дуже пiдстаркуватим, москвичем.