Зібрання творів

Коли земля повертаеться вiд сонця,

ховаючись у тiнь капiта —

лiстичноi сутностi тамбережнього материка,

високе небо Аустерлiца

чорнiе, голубiе, синiе, зеленiе,

а людськi очi

виловлюють з цiлого спектра,

нiби рибу, впiйману на гачок,

окремi кольори.

В бiлому небi не видно зiр.

Зорi – в чорному небi.

Коли на очi спадае сон.

i ми, потрапляючи в одну з облуд,

думаемо: поснув цiлий всесвiт,

на планетi

квiтневi бростi

у глухi барабанять шиби,

карокорi сади

судомляться од земного крику,

затисненого в маленькi

отерплi кулачки,

до болю стислi.

Вишумовуе море,

i повняться дерева

неспокоем магми.

Коли на землю спадае тиша

ярiючих мезозойських зiр,

коли приморськi кручi

затушовуе нiч глуха,

коли близ берега

тiльки свiтло чужих безсонь —

планета обертаеться

так лагiдно,

як матерi колишуть

приспане дитинча,

планета летить

своiм завороженим колом.

І тiльки магма,

i тiльки море,

i тiльки сосни

побiля урвища

видають неспокiй

благiсноi землi.

* * *

То – пантофлi? Довгий халат?

І собаку кiмнатного?

І кохати – закабаляти?

Ах, ти така…

Хай щастить. Хай нас Бог простить.

Най нас чорт. Най нас чорнi димове.

Вiдгорiлося. Вiдкурiлось.

Перетрушуймо попiлець.

Із багать, iз брунатних снiв,

iз довiри в обiруч —

в моногамiю? Згага ж днiв

повсякчасно мучить?

Прощавай. Мабуть, бiльше тебе

не побачу. Навiщо – бачити?

Лжива ладо! Швартуйся до берега,

де собака, халат i тапочки.

Розiрвеш? Розметеш? – Ущент?

На лахмiття? у клоччя? в друзки?

Обiйдеться. Аби з очей —

то й iз серця зникають друзi.

ВИРОБНИЧИЙ ОБРАЗОК

Робiтники сiли обiдати,

примостившись у цеховому подвiр'i.

Хто – на лавi, хто – на жорствi,

а хто – так-таки на землi в холодочку.

Дiстають – той кефiр,

той – ковбасу, той – редьку,

а той, сiвши пiд зiржавiлою акацiею,

густо посолений хлiба шмат.

Лектор лекцiю розпочав

пiд дружнiй хрумкiт.

Говорив про поезiю —

робiтники мовчали.

Говорив про культ особи —

мовчали робiтники.

Тiльки булькало в пляшцi,

в пересохлому горлi булькало.

Говорив про робочий клас.

А той сидiв, солодко позiхаючи,

i слухняно чекав

кiнця.

ЗИМОВІ ДЕРЕВА

Перший роздiл

* * *

Курiють вигаслi багаття,

собаки виють до зiрок,

а в рiчцi мiсяць, мов латаття,

дорiс до повнi i розмок.