Зібрання творів

І на ковдрi – од вiкон – грати.

І подушка моя скуйовджена,

i скуйовджена голова.

Що ви ловите, телевiзорнi

Збожеволiлi антени – погорiльцi?

Що ви ловите – запалим ротом —

комини почорнiлi?

Вам повiтря забракло? Диму?

Розум спертий, як спирт, горить?

Другу нiч уже, другу – не спиться.

Жовкнуть у вiкнi лiхтарi.

XI. 1964

ЛІСОВА ІДИЛІЯ

Шишки горять, як кремовi цукерки,

i пересохлий травень залюбки

тополь патрошить повстянi чемерки,

одягненi, здавалось, на вiки.

Промiння пахне глицею сосновою

i нeзабудi свiтанковий рiй

легенько пiнять журкiтною мовою

метелики, комашки, комарi.

Лопух зморився i розлiг з досади,

згорнувши руки, збувшися бажань,

крильми лелека ляснув – й навзаводи

понiсся лiтеплений гомiн жаб.

У лiсi мулько, колеться у лiсi

ялицею, i листям, i крилом,

задуже синiм i задуже вирiзьбленим,

ще й ластiв'iним зойком вороновим.

Та ящiрки, мов конi, шиi витягли

iз шпар – у простiр.

i топчуть непiдбитими копитами

малу i недолугу сарану.

Великий лiс, заловлений ув очi

малоi комашини, безмiр п'е,

вiн цiлий свiт зворожуе i врочить,

охриплою зозулею куе

задовгий вiк – не день, не два, не три днi,

а до вдоволення, а досхочу…

Як заряхтить повiтря фосфоричне —

комахи тут у грунтi й заночують,

i буде нiч вигойдувати землю,

здаватиметься – дихае земля

кузками, свiтлячками, снами й зеленню…

Не спатимуть лиш сосни на полянi, вижалюючись.

VII. 1965

* * *

Ослiпле листя вiдчувало яр

i палене збiгало до потоку,

брело стежками, навпрошки i покотом

донизу, в воду – загасить пожар.

У лiсi рiвний голубий вогонь

гудiв i струнчив жертвеннi дерева.

Зiбравши лiтнiх райдуг оберемок,

просторив вiтер бiлу хоругов.

Осамотiлi липи в вiтрi хрипли,

сухе промiння пахло сiрником,

i плакала за втраченим вiнком

юначка, заробивши на горiхи.

І верби в шумi втопленi. Аж ось

паде як мед настояно-загуслий

останнiй лист. Зажолобiе з гусiнню —

i жди-пожди прийдешнiх медоносiв.

Так по стернi збирають пiзнiй даток,

так вибiлене полотно – в сувiй,

так юна породiлля стане матiр'ю

в своему щастi i в ганьбi своiй.

Схилились осокори до води,

на шум единий в лiсi. Яр вируе,

а осiнь день, як повечiр'я, чуе.

Кружляе лист в передчуттi бiди.

XI.