Зібрання творів

* * *

Нам не бачитись бiльше?

Я це чула: щось обiрвалось,

так, як з канату

обриваеться альпiнiст —

головою вниз, у провалля,

я це чула (передчуваемо

завжди втрату),

так, як чують

наближення материнства.

* * *

У нас тепер провесна в селищi —

десь гавкае песик —

методично, немов коваль

маленьким молоточком вистукуе,

проревiв, пронiсся, мов мотоцикл,

ревом пiдперезавши вулицю,

реактивний лiтак.

Пiвнi, мов лезом,

морозне повiтря прорiзують,

а вiд шахти чути гудiння

вентиляцiйних моторiв.

* * *

Нинi в лiсi блукала,

наслухаючи свiт,

i на стежцi,

котрою колись ми з тобою бродили,

наслухала забутi звуки

твого голосу.

Там усе, як бувало,

тiльки тебе… пробач —

ти уже спохмурнiв? Не треба,

я бiльше нi слова. Пробач.

* * *

Весна йде несмiливо.

У лiсi ледь першi пролiски

зойком вибухнули з-пiд снiгу.

Ми тут часто збирали iх

разом.

Ти ще пам'ятаеш? Даруй.

* * *

Лише голубою стрiчкою

накручувалась дорога,

повiльно i важко

лягала, мов дрiт

на плечi електромонтера.

Снувалися кроки,

соталась стежа нескiнченна

i все нескiнченне

соталося, нiби стежа.

* * *

З гармошкою хлопцi пройшли,

горлаючи пiсню веселу,

сьогоднi – свято, й вони

трiшечки напiдпитку.

Пройшли – протягли за собою

пiсню нескладну.

* * *

Навiть весни бувають печальнi.

О повечiрня потомо!

А стомленi люди —

мовчать i мовчать – самотнi

спогадують.

* * *

Цiлий день я сидiла в комiсii виборчiй,

пiзнавала, як ти

любив пiзнавати людей

по очах, по устах, пiдборiддю,

розрiзняючи iх, мов курчат,

на тих, що вилупленi з яйця,

i тих,

котрим матернiй панцир повiк не розбити.

* * *

Я думала: свого ества

самотнiй нiколи не взнае.

Один – тiльки частка себе,

засушене зерня.

* * *

А люди проходили,

зашкарублими з холоду пальцями

тримаючи обережно бюлетнi,

i кидали в урну

i йшли, i зникали.

дивилася iм услiд.

* * *

Тиха нiч, i мiсячно-мiсячно.

Ти, певне, й досi не спиш?

В такi ночi не можна спати,

грiх!

(Не бiйся: для тебе е

денна покута).

* * *

Я вчора дiстала збiрку

Андрiя Вознесенського,

читала i перечитувала

«Осiнь у Сiгулдi»,

i думала: для розлуки

осенi не чекають.

Чи ж е для розлуки строки? —

провесна i прощання.