Зібрання творів

Слово, слово, – достиглий смут мiй!

Набираючи висоту,

порятуй од важкоi скрути

i од радостi порятуй,

поки, круглi, цвiтуть долонi,

поки з серця ростуть пелюстки,

поки думи, як дзвони довгi,

i як дзвони, круглi такi,

ти любов'ю мене, наче амфору,

доливай, довiряй добру.

За розквiтлу купальську папороть

я пером i горбом вiддарю.

IV. 1966

СПОКІЙ

Люблю дозвiлля степове безкрае,

могутнi м'язи рiдноi землi,

i запах чебрецю, i жайворонiв крик,

i ластiвок тривогу.

Нiмуе древнiй сум в важкiй рiллi,

i тракторист у довгiй самотинi

звiряе в пiснi, простiй i легкiй,

свою любов, котроi вiн, напевне,

нiяк не може звiрити коханiй.

Десь коник, заховавшись у траву,

бездумно сюркотить собi помалу

i заколисуе пожовклий степ

нехитрим спiвом.

Межею ж, креслячи невтомною рукою

якiсь недовiдомi письмена,

прошкуе осiнь. Хмара супокiйна

на неi задивилася згори.

X. 1958

ШЛЯХ ГРІШНОГО ДО РАЮ

Заким пролiзеш у голки вушко —

обдерешся, як пес в шелюгах.

Все побiльше – лишаеш iз одягом,

все поменше – з собою.

На тiм боцi, вузькiм, мов шпара,

нiби цвинтар обпатраних душ.

На тiм боцi – стiльки всякоi всячини,

а ти, як бубон, голiсiнький.

Пiдв'язали в раю нитками

соромiцьке тiло твое.

Набiгае брижами обурення,

жаль – брижиться.

На цiм боцi стаеш, мов матiнка

народила, випрямила до губ.

На цiм боцi – все на одну мiрку.

Все – плазуе.

V. 1964

* * *

Лiс випустив мене з своiх обiймiв,

степам вiддавши лагiдно. Пiшов

глибоким снiгом. Нi дорiг, нi стежки —

все поновила, сплутавши, зима.

І як тут зможеш вибитись на шлях,

коли ти сам, мов дерево, котрому

верхiв'я зрiзане. Коли тобi

якийсь неспокiй душу облягае,

ще й примiтае вiхола слiди!

Іти б i йти – до паморочi. Доки

десь не впадеш, простерши уперед

отерплi руки. Я тебе шукав,

посестро-зраднице, ворожко Зимо!

* * *

Не вiдволодати душi —

бiль груди перерiс.

Єдине: хочеш – задушись

чи – головою вниз.

Один! Один! Як е – один,

один – на цiлий свiт!!!

І усамiтнених годин

цей опiвнiчний лiд.

Як сонце посмерку пече!

Як приском обдае!

І так повiльно час тече,

i так – життя твое.

Ой жаль стоiть по всiх кутках,

ой фiолетний жаль,

i трясця садить гопака,

i вурдиться печаль.