Том 2. Час творчості

Блаженна смерте! Рано ще! Не надь.

Та довжиться твоя висока падь

i душу виголублюе пречисту.

* * *

Оце твое народження нове -

в оновi тiла i в оновi духу.

І запiзнавши погляду i слуху

нового, я вiдчув, що хтось живе

в моему тiлi. Нишком вижидае

мене iз мене. Вабить повсякчас,

щоб погляд мiй засвiчений обгас,

неначе свiчка. Врочить i навчае,

що хай би грець, що й мiсця не знайду

од погляду зухвалого, що сниться

i видиться, коли мою бiду

дотiпуе громохка громовиця.

Це вiн для тебе обживав цi мури,

iще тебе не знаючи? Це вiн

шукае шпари у твоiй натурi,

аби солодкий близити загин?

Геть одiйди, почваро, i не смiй

нi кроку ближче. Згинь, гидка почваро!

Але ж – нестерпна – безневинна кара,

хоч ти сказись, хоч ти збожеволiй.

18.1.

* * *

Ну й сон – нападати не хоче,

все никае, нiби мана!

У тата заплаканi очi,

а мама блiда i сумна.

І звiвши свiй погляд на маму,

татусь мiй благае – рятуй.

О дай прихистити руками

синочка тяжку самоту.

Не треба, моi голуб’ята!

Бiда менi ваша болить.

Уже задаремне бажати

у щастi та радостi жить.

Принишклi тремтять коридори,

заходить в душi на грозу.

Як серце зростае просторе!

Сльоза побивае сльозу.

18.1.

* * *

Така хруска, така гучна

уся моя кiмната!

Так м’яко встелена вона -

iй-бо, не мулько спати.

Шiсть з половиною – в один,

чотири кроки – в другий.

Блукаю нею, вражий син,

неначе кiнь муругий.

Так дзвiнко думаеться в нiй -

не нудно i не лячно.

Але збiгае з мене лiй,

хоч iсться дуже смачно.

Машини шастають навкруг,

неначе на парадi.

Папiр, мiй зловорожий друг,

i тут менi завадить.

Покинув я сумний пiдвал,

лишив майдан Богдана,

де гетьман огиря учвал

кудись жене щорана.

Я там давненько вже не знав,

про справжнi емпiреi,

а тут Господь наобiцяв

гетьманськi привiлеi.

Доскочив радостi я враз,

коли на поверх третiй

мене провели на показ

за буки i мислетi.

Така хруска, така гучна

уся моя кiмната.

Скрипить, як скрипочка, вона,

та нi з ким танцювати.

18.[1].

* * *

Як добре те, що смертi не боюсь я

i не питаю, чи тяжкий мiй хрест.

Що вам, богове, низько не клонюся

в передчуттi недовiдомих верств.

Що жив-любив i не набрався скверни,

ненавистi, прокльону, каяття.