Том 2. Час творчості

Народе мiй, до тебе я ще верну,

i в смертi обернуся до життя

своiм стражденним i незлим обличчям,

як син, тобi доземно поклонюсь

i чесно гляну в чеснi твоi вiчi,

i чесними сльозами обiллюсь.

Так хочеться пожити хоч годинку,

коли моя розвiеться бiда.

Хай прийдуть в гостi Леся Украiнка,

Франко, Шевченко i Сковорода.

Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущi,

уже не ремствуй, прозирай у глиб,

у суще, що розпукнеться в грядуще

i ружею заквiтне коло шиб.

20.1.

* * *

Вже цiлий тиждень обживаю хату.

Здаеться, i навикнути б пора.

Стiлець i лiжко, вiльних три квадрати,

що сповненi цiлющого добра

небес просвiтлих. Сонця сине груддя

аж ломиться у затiсне вiкно.

Оце тобi про славу i огуддя.

Оце воно, життя. Оце – воно.

20.1.

* * *

Ще й до жнив не дожив,

анi жита не жав,

не згубив, не лишив.

І не жив. І не жаль.

Тьмавих протобажань

заповiтна межа:

цi напастi зi щастям

давно на ножах.

Безборонно любити

заказано край,

а зазнав би ти, свiте

великий, добра.

В смерть задивленi очi.

Отерпла душа

i навчае, i врочить:

тобi кунтуша

вже довiку не мати,

а чорний бушлат -

вiн як батько, i мати,

i дружина, i брат.

19.1.

* * *

Здаеться, кожен день до мене йдуть листи -

вiд рiдних, вiд коханих, вiд знайомих.

Лише в нiчному снiннi е питомий

знак, що тамдесь е син i там е ти,

моя голубко вижурена, люба,

ти за межею, за рiллею, там,

куди, аби я волю дав чуттям,

на лiктях змiг би доповзти.

у бурю зламаного, до сосни,

що глицею у моторошнi сни

увiйде владно, нiби смерть-загуба.

Там хата спить, як курка на парканi,

там чорний стiл од туги аж лящить.

І все менi вiд поночi iржить

муругий кiнь у сонячнiм арканi.

20. 1.

* * *

Бальзаку, заздри: ось вона, сутана,

i тиша, i самотнiсть, i пiтьма.

Щоправда, кажуть спати надто рано,

ото й телющиш очi, як вiдьмак

на телевежу, видну по рубiнах,

розсипаних, мов щастя навiсне.

Отут i прокидаеться умiння

накликати натхнення, що жене

од тебе всi щонайсолодшi мрii

i каже: вiщий обрiй назирай -

де анi радостi, анi надii.

То – твiй правдивий край. Ото – твiй край.

20.1.

ЗА ЧИТАННЯМ ЯСУНАРІ КАВАБАТИ

Розпросторся, душе моя,

на чотири татамi,

або кулься вiд нагая,

чи прикрийся руками.