Рілла з Інглсайду

Ох, я просто живу, сподiваючись, що одного дня стану для Волтера тим, ким для Вордсворта була його сестра Доротi. Вордсворт нiколи не написав би нiчого схожого на поезiю Волтера… та навiть Теннiсон би не написав.

– Тут я погоджуюся. Вiршi тих двох хiба на макулатуру, – сухо вiдповiла панна Олiвер. А тодi з жалем побачила болiсний погляд Рiлли й поспiшно додала, – але я вiрю, що Волтер стане чудовим поетом теж… одного дня… а тобi вiн звiрятиметься бiльше, коли ти ще пiдростеш.

– Коли Волтер минулого року лежав у лiкарнi з черевним тифом, я ледь з розуму не зiйшла, – з поважним виглядом зiтхнула Рiлла.

 – Менi так i не сказали, наскiльки серйозною була хвороба, поки все не закiнчилося… тато не дозволяв. Я рада, що не знала… я б не витримала. Я тодi щоночi засинала в сльозах. Але iнодi, – гiрко виснувала Рiлла… вона тепер любила говорити з гiркотою в голосi, наслiдуючи панну Олiвер, – iнодi менi здаеться, що Волтер бiльше переймаеться собакою Понедiлком, нiж мною.

Собака Понедiлок був псом Інглсайду.

Його так назвали, бо прийшов вiн до родини в Понедiлок, коли Волтер читав «Робiнзона Крузо». Вiн насправдi належав Джему, але прив’язався й до Волтера. Зараз вiн лежав бiля Волтера, втуливши носа в його руку i з захватом махав хвостом, коли Волтер недбало його гладив. Понедiлок не був нi шотландською вiвчаркою, нi сетером, анi гончим псом чи лабрадором, анi псом-водолазом. Вiн був, як сказав Джем, просто «звичайний собака»… дуже звичайний, додавали недоброзичливцi. Безсумнiвно, зовнiшнiй вигляд Понедiлка не був його сильною стороною. На його жовтому тулубi хаотично розсiялися чорнi цятки. Одна з них – просто якась пляма бiля ока. Вуха – наче обсмикане дрантя, тож Понедiлку нiяк не вдавалося мати гiдний вигляд. Але був у нього талiсман. Вiн знав, що не всi собаки можуть бути милими, виразними чи переможними, але кожен собака вмiв любити. За простою зовнiшнiстю ховалося найбiльш любляче, тямуще й вiрне серце собаки, яке тiльки билося на цьому свiтi. І щось у його карих очах було так схоже на душу, якщо так дозволить висловитися богослов. Його любили всi Інглсайдцi, навiть Сьюзан, хоча його жахлива звичка прокрадатися в гостьову кiмнату й влягтися там на лiжку аж надто ii дратувала.

Саме тодi пополуднi Рiлла не знаходила до чого причепитися.

– Правда ж червень прекрасний мiсяць? – спитала вона, мрiйливо дивлячись на маленькi спокiйнi срiблястi хмарки, якi мирно звисали над Веселковою Долиною. – А так гарно було, така гарна погода.