Рілла з Інглсайду

А Рiлла з радiстю стала на його бiк у цiй внутрiшнiй боротьбi, спiвчувала й пiдтримувала його. Хоча б для когось вона була важлива.

Коли вони повернулися до Інглсайду, на верандi сидiли гостi. Пан та панi Мередiт прийшли з будинку пастора, а пан i панi Дуглас – з ферми. Завiтала й кузина Софiя, а Сьюзан сидiла позаду в тiнi. Панi Блайт, Нан та Дi поiхали, проте лiкар Блайт був вдома, як i кiт Доктор-Джекiл, вони величаво сидiли на верхнiй сходинцi. Звичайно, усi говорили про вiйну, крiм доктора Джекiла, який нiби оберiгав якусь таемницю й дивився настiльки презирливо, наскiльки тiльки може кiт.

Коли в тi днi збиралося двое людей, вони говорили про вiйну. Старий Гайланд Сандi з Гарбоу Гед говорив про вiйну, коли залишався на самотi, i обсипав прокльонами Цiсаря на всiх десятинах власноi ферми. Волтер прослизнув повз них, не бажаючи дивитися на них чи бути помiченим, проте Рiлла сiла на сходинки, де вiдчувався рiзкий запах м’яти. Вечiр був тихий i тьмяний, золотi сутiнки освiтлювали долину. Вона вперше за весь тиждень почувалася такою щасливою. Страх, що Волтер пiде, бiльше ii не переслiдував.

– Я б i сам пiшов, був би молодший на двадцять рокiв, – скрикнув Норман Дуглас. Норман завжди кричав, коли був схвильований. – Я б тут показав Цiсаревi виверт чи два! Хiба я не казав, що там пекло? Звичайно, ж пекло… десятки пекл… сотнi пекл… там, де Цiсар i його порiддя!

– Я знала, що буде вiйна, – трiумфально промовила панi Норман.

 – Я бачила, як вона наближаеться. Я могла б сказати всiм цим дурним англiйцям, що на них чекае. Я скiльки рокiв тому казала тобi, Джон Мередiт, ще коли Цiсар закрiпився при владi, а ти не вiрив. Казав, що Цiсар нiколи не втягне свiт у вiйну. То як, ти правий, Джоне? Ти… чи я? Ану кажи.

– Ти, визнаю, – мовив пан Мередiт.

– Надто пiзно визнавати, – вiдповiла панi Норман, хитаючи головою, нiби якби вiн визнав ii правоту ранiше, вiйни не було б.

– Дякувати Богу, вiйськово-морськi сили Британii напоготовi, – зауважив лiкар.

– Хвала небесам, – кивнула панi Норман. – Серед тих слiпих кошенят таки знайшлася одна далекоглядна людина.

– Можливо, Британii вдасться не втрапити в халепу з цим всiм, – жалiбно промовила кузина Софiя. – Не знаю. Але менi лячно.

– Можна подумати, що Британiя вже по вуха в проблемах, Софiе Кроуфорд, – мовила Сьюзан. – Але твiй хiд думок завжди був i буде менi незрозумiлий.