Знахар

Ця праця закiнчувалася словами:

«Складаючи шану пам’ятi незабутнiй, чудовiй Людинi, мудрому Вчителевi i великому Вченому, польський лiкарський свiт перебувае у жалобi у зв’язку з його трагiчним зникненням, яке, напевно, назавжди залишиться вкрите мороком болючоi таемничостi».

Роздiл III

Начальник полiцii в Хотимовi сержант Вiктор Каня бездiяльно сидiв за канцелярським столом, застеленим чистим зеленим папером i час вiд часу позiхав, поглядаючи у вiкно. Вiддiлок розмiщувався в останньому будинку на краю мiстечка i з вiкон вiдкривався розлогий краевид на навколишнi поля, вже вкритi густою зеленню, на берег озера, де саме розвiшували сiтi, на чорну смужку лiсу, з-пiд якоi курився димар тартака Гасфельда, i на дорогу до того тартака, якою саме в цей час iшов заступник Канi, дiльничний полiцейський Собчак iз якимось високим, худим бороданем.

Собчак широко розставляв ноги, перехилявся, нiби качка, з боку на бiк i пiд пахвою нiс великий шмат фанери для того свого вирiзання лобзиком.

Бородань мав би бути робiтником iз тартака i то вiднедавна. Начальник Каня вперше його бачив, бо в Хотимовi та в довколишнiй мiсцевостi на вiдстанi десяти кiлометрiв вiн знав усiх. А те, що Собчак сам нiс фанеру, наводило на роздуми. Напевно, не вважав за потрiбне скористатися послугами супутника. Значить, iз тим чоловiком не все було гаразд: видно, Собчак супроводжував його не з доброi волi.

До вiддiлку в Хотимовi приводили рiзних людей.

За бiйку по селах, за дрiбну крадiжку в лiсi та в полi, за браконьерство. Часом вдавалось упiймати якусь бiльшу рибку, бандита або контрабандиста, який, уникаючи великих дорiг, намагався бiчними шляхами дiстатися нiмецького кордону.

Бородань же, якого супроводжував Собчак, окрiм велетенського зросту, вочевидь, не викликав у дiльничного полiцейського нiякоi небезпеки i, напевно, йшлося про якусь дрiбничку.

Через деякий час дверi вiдчинились, i тi двое увiйшли.

Бородань зняв шапку i став бiля дверей. Собчак вiддав честь i вiдрапортував:

– Цей чоловiк прийшов найматися на роботу на тартак Гасфельда. Його прийняли, але виявилося, що у нього немае нiяких документiв i вiн не знае, як його звати i звiдки вiн родом.

– Зараз подивимось, – буркнув сержант Каня i кивнув рукою у бiк бороданя. – Маете якiсь документи?

– Не маю.

– Собчак, обшукай його.