Знахар

Дiльничний полiцейський розстебнув грубу, пошарпану вдяганку, обшукав кишенi, виклав перед начальником на столi все, що знайшов: невеликий дешевий складний нiж, кiлька грошiв, кусок шнура, два гудзики i бляшану ложку. Обмацав халяви, але й там нiчого не знайшов.

– Звiдки ж ви тут узялися? Га? – спитав начальник.

– Я прийшов iз Чумки у Сурському повiтi.

– Із Чумки?.. А чому ви прийшли?

– По роботу. У Чумцi я працював на тартаку. Його закрили. Люди казали, що тут, у Хотимовi, знайду роботу i платню.

– А як звали власника тартака в Чумцi?

– Фiбiх.

– Ви там довго працювали?

– Пiв року.

– А ви також народились у Сурському повiтi?

Бородань стенув плечима.

– Не знаю. Не пам’ятаю.

Начальник грiзно поглянув на нього.

– Ну, ну! Тiльки не менi будете крутити голову! Писати вмiете?

– Так.

– Отже, де ви ходили до школи?

– Не знаю.

– Ваше iм’я i прiзвище? – гукнув нетерпляче Каня.

Бородань мовчав.

– Ви глухий?

– Нi, пане начальнику, i не гнiвайтесь на мене, бо я нiчого не зробив.

– Ну, то кажiть правду!

– Правду кажу. Не знаю, як мене звати. Може, взагалi нiяк не називаюсь. Усi мене про це питають, а я не знаю.

– Знаете що! Нiколи у вас не було документiв?

– Нiколи.

– То як вас брали на роботу? Без паперiв?

– У мiстах скрiзь вимагали папери i не хотiли прийняти. А по селах то не кожен на це зважав. Ось назвуть, як хочуть, як кому вигiдно, i все. Тут, у цьому тартаку, я теж назвав iм’я, яким мене в Чумцi називали: Юзеф Брода.

– Побачимо.

– Пан начальник може написати до тих, де я працював. Я нi в кого нiчого не вкрав.

Начальник замислився. Вже не раз у своiй практицi вiн мав справу з рiзними типами, якi приховували свое прiзвище i завжди називали якесь придумане. Цей же вперто твердив, що не мае прiзвища.

– А де ваша сiм’я?

– Не маю. Не маю нiякоi сiм’i, – глухо вiдповiв бородань.

– А вас суд карав?

– Так точно.

Начальник широко розплющив очi.

– Де?

– Минулого року в Радомi, а три роки тому в Бидгощi. Один раз – на мiсяць, а другий – на два тижнi.

– За що?

– За бродяжництво. Але несправедливо. Чи як хтось шукае роботу, то вже й волоцюга?.. Правду кажучи, то за те, що у мене не було документiв. І я просив у судi, i в полiцii, й у в’язницi, щоб менi виписали якийсь документ. Але не хотiли. Казали, що не мають такого права.