Подорожі Лікаря Дуліттлa. Запалення вогню

Якби не iхня значна чисельна перевага й сподiвання перемогти сусiдiв виключно за рахунок своеi кiлькостi, вони б нiколи не наважилися на вiдкриту вiйну проти попсiпетелiв.

Коли ми прибiгли в селище, там уже все кипiло. Скрiзь можна було побачити чоловiкiв, якi приводили до ладу своi луки, заточували списи, гострили бойовi сокири й виготовляли стрiли сотнями. Жiнки зводили високий частокiл iз бамбукових жердин навколо селища. Розвiдники й посильнi постiйно прибували й вiдбували, доставляючи вiдомостi про пересування ворога.

А високо на деревах та на горах навкруг поселення ми могли бачити спостерiгачiв, якi слiдкували за горами на пiвднi.

Довга Стрiла привiв iншого iндiанця, коротуна, але з неймовiрно широкими плечима, й представив його Лiкаревi як Великi Зуби, головного воiна попсiпетелiв.

Лiкар викликався пiти й зустрiтися з ворогом, щоб спробувати обсудити всi проблеми по-мирному, замiсть того, щоб воювати; бо вiйна, сказав вiн, це в найкращому випадку дурна й даремна справа. Але обидва iндiанцi похитали головами.

Цей план безнадiйний, запевнили вони. Пiд час останньоi вiйни, коли ми послали гонця для мирних переговорiв, вороги просто рубонули його сокирою.

Поки Лiкар питав Великi Зуби, як вiн збираеться захищати селище вiд нападу, спостерiгачi загукали на сполох.

– Вони йдуть! Тисячнi зграi баг-джагдерагiв стiкають униз по горах!

– Ну що ж, – промовив Лiкар, – це теж входить у нашi обов’язки, менi здаеться. Я не вiрю у вiйну, але якщо на селище напали, ми повиннi допомогти його оборонити.

І вiн пiдiбрав iз землi дубця й випробував його мiць на каменi.

– Оце, – сказав вiн, – виглядае як цiлком пiдхожий для мене iнструмент.

І вiн пiшов до бамбуковоi загорожi й зайняв свое мiсце помiж iншими захисниками, що очiкували на ворога.

Пiсля цього ми всi знайшли собi якийсь рiзновид зброi, щоб допомогти нашим друзям, гречним попсiпетелям: я позичив лука i сагайдак, повний стрiл; Джиповi було достатньо своiх старих, але все ще мiцних зубiв; Чi-Чi набрав торбу каменюк i вилiз на пальму, звiдки мiг жбурляти iх на голови ворогiв; а Бампо помарширував услiд за Лiкарем до частоколу, озброений молодим деревцем в однiй руцi та одвiрком у другiй.

Коли ворог пiдiйшов настiльки близько, що ми вже могли побачити його з того мiсця, де стояли, нам дух перехопило вiд подиву. Усi схили гори були повнiстю вкритi ними – iх були тисячi й тисячi. У порiвняннi з ними наша невеличка армiя всерединi села виглядала як мiзерна жменька.