Марічка. Київ. Зрада

І для них спецiально тремiнгованих, пофарбованих у той колiр блонд, який саме вони хочуть. Бо той колiр вони бачили, вбачали в скатертинi своеi бабцi. Нi. Не тiльки. Тi, що володiють цiлим свiтом, свiтами, мирами. Бiльшими й меншими. Маленькими конторами, що ворочають, як тi швейцарськi покидьки офшорами, кругленькими капiталами. Тi, що володiють островами й пентхаусами у Верхньому Іст-Сайдi. Ну мiнiмум квартирою в Нижньому, джентрифiкованому до Верхнього[4 - Англ. gentrification – реконструкцiя й оновлення будiвель у ранiше не фешенебельних частинах мiста й асоцiйований iз ними переiзд у район багатших мешканцiв.

До того ж у районi зазвичай вiдбуваються iстотнi змiни в демографii, пiдвищуеться середнiй дохiд, змiнюються характер i культура.Термiн джентрифiкацiя, з’явившись у Британii в серединi 1960-х рокiв, став згодом дуже популярним у США i означае явище, протилежне субурбанiзацii. Джентрифiкацiя може вiдбуватися згiдно з програмою запланованого мiського вiдновлення або в результатi змiни популярностi району через змiни в структурi мiста. ].

Чи ви розумiете, шановнi, чи справдi розумiете, на якiй частотi вони живуть? Що вони гарують не менше за вас? Просто частота приймання вища? Проте й падати iм болiснiше. Ой як болiснiше… Втрачати все, потiм знову пiдiйматися i знову йти до тiеi частоти. А iнакше вони не можуть. Інакше нiяк. Бо тодi вони були б просто двiрниками й учителями. Не бiльше.

Бо людина нiколи не здатна прийняти менше, коли вже мала все або майже все.

Бо то все для всiх рiзне. Бо в кожного своя планка. Своя планка для перестрибування. Своя планка для утримання на певнiй висотi.

Так ось. Планка Марiчки Богданiвни була дуже високою, i це бачили всi, крiм неi. Бо зазвичай такi, як вона, не бачать, наскiльки висока iхня планка.

* * *

– Ну що, якi новини? – поцiкавилася Алекс, яка вже кiлька хвилин спостерiгала за тим, як Марiчка заглиблюеться в себе, сидячи на барному стiльцi й посьорбуючи капучино, пiдносячи до вуст чашку грацiйними, але достобiса виваженими, точними рухами лiвого зап’ястка.

– А нiчого. Цей мудак так i не з’явився. Я написала йому вчора вночi, що вiн мене емоцiйно руйнуе, й не отримала жодноi вiдповiдi. Вiн навiть прочитав не вiдразу, а десь через годину. Менi здаеться, вiн це спецiально робить. Як думаеш, таке можливо?

– Ну, не знаю… – протягнув сиквел Матильди з «Леона-кiлера».