Марічка. Київ. Зрада

Марiчка Богданiвна зi своiм чоловiком займали вдвох верхнiй поверх щойно збудованого елiтного хмарочоса в самому центрi столицi. Чудове мiсце. З розвиненою iнфраструктурою з александрiйських гiмназiй, гудманiв, мегамаркетiв i любiмих дядь. Указувати дорогу не буду. Бо кожен, хто захоче, може знайти цi заклади в гугл мапс i сьогоднi.

Марiчка не те, що не потребувала грошей, а вiдверто не знала, куди iх дiвати i, звичайно ж, могла i купляла все, що iй хоч трохи подобалося.

Марiчка Богданiвна, а для домоправительки просто – панi Марiя, нiколи не торкалася примуса.

Та ба, вона навiть не знала, що то таке! Однак i до звичайного парового агрегата, що вилискував багатофункцiональними технологiчними кнопками, вона також не торкалася.

І так само, як i ii прототип, вона нiколи не знала жахiть iснування в комуналцi. Бо була вiддана на пiклування чоловiковi зi значно простiшого, але дуже атмосферного iнтер’еру батькiвськоi квартири.

Марiчка була дочкою професора й вiдставного генерала. Їi з дитинства оточували багатотомнi советськi енциклопедii, мов тi цеглини з мурi дитячого садка, що рiзнилися хiба що трохи кольором, але не iдеологiчним змiстом i боржомi в чехословацькому кришталi столового сервiзу.

Влiтку на професорську дочку чекав садок у дачному кооперативi з будиночками визначних людей науки – своерiдний професорський куточок по-киiвськи. Там, за бiлими накрохмаленими скатертинами й ледь бузковими плямами вiд шовковицi на пальчиках, вона гралася сонячними зайчиками й розглядала пiдручники Кабардина та Скананавi, а потайки читала Достоевського й Солженiцина, коли тато не бачив. Вона чудово грала на пiанiно й могла вiдрiзнити сюiту Аренського вiд Дебюссi. Ось так!

Та чи була вона щасливою? Жодноi хвилини! Вiдтодi, як вона вийшла замiж у двадцять п’ять i потрапила в елiтний пентхаус на розi Антоновича й Жилянськоi, вона не знала щастя.

* * *

А тепер про Майстра. Хоча нi – ще не час. Марiчка не хотiла думати, навiть згадувати iменi його всуе. Вона почувалася розлюченою й водночас дуже слабкою.

Вона страждала… І з кожним днем його пустельного мовчання ii злiсть танула, а жiноча слабкiсть i вiдчуття, що з Майстром вона готова пiти хоч на край свiту, – зростали.

Марiчка мала двi вищих освiти – математичну й музичну. Але конче потрiбноi, щоб нормально почуватися в сьогоденному соцiумi – клiнiчного психолога (аби вчасно дiагностувати й саму себе вiдстежувати, а iнших нездорових – миттево виявляти й до себе не допускати), не здобула.