Олмейрова примха

Розмова на верандi на мить урвалась, але чути було вiддих кiлькох чоловiк, випадковий легенький брязкiт прикрас, стукiт металевих пiхов або мiдяних плювальниць, що передавали з рук до рук. Мати й дочка мовчки змагалися, коли вчулось чалапання крокiв i на запинало лягла дебела Олмейрова тiнь.

Обидвi перестали змагатися й застигли нерухомо. Олмейр пiдвiвся, щоб одповiсти гостевi. Повернувся спиною до запинала, далекий од того, що за ним робиться. Промовляв з жалем, але роздратовано.

– Ти не туди трапив, туане Маруло, коли хочеш провадити торгiвлю, як кажеш.

Колись я був купцем, але тепер уже нi, щоб ти не чув про мене в Макассарi. І коли тобi треба що купити, то не знайдеш тут. Я нiчого не маю на продаж i сам нiчого не купую. Йди краще до раджi, при денному свiтлi ти побачиш його оселю за рiчкою, там, де горять багаття на березi. Вiн допоможе тобi й торгуватиме з тобою. Або, ще краще, йди ось туди до арабiв, – провадив вiн, гiрко показуючи рукою на будiвлi Самбiру. – Абдула саме такий чоловiк, що тобi треба. Вiн усе купить i усе продасть. Вiр менi, бо я знаю його добре.

Почекавши трохи на вiдповiдь, додав:

– Усе, що я сказав, – правда, й бiльше нiчого не можу сказати.

Стоячи позад матерi, Нiна почула лагiдний голос, що промовляв зi спокiйною урiвноваженiстю, властивою вищим класам малайським.

– Хто може не вiрити словам бiлого туана? Але людина шукае приятелiв там, куди веде ii серце. І хiба це теж не правдиво? Я прийшов, хоч уже й пiзно, бо маю сказати тобi таке, що ти, можливо, радий будеш чути.

Взавтра я пiду до султана, купцi шукають приязнi великих людей. Тодi вернуся сюди для серйозноi розмови, якщо туан дозволить. До арабiв не пiду, надто велика iхня лжа. Та й хто вони? Челака!

Олмейрiв голос забринiв у вiдповiдь трохи ласкавiше.

– Добре, якщо бажаеш, я зможу повсякчас вислухати тебе взавтра, коли ти маеш що сказати менi. Але! Одвiдавши султана Лакамбу, ти не захочеш вертатися сюди, iнчи Дейне! Ось побачиш. Лише май на увазi, що я не хочу провадити жодних справ з Лакамбою.

Можеш так i сказати йому. Але яка б могла бути в тебе справа до мене?

– Взавтра ми поговоримо, туане, тепер я вже знаю тебе, – вiдповiв малаець. – Я трохи розмовляю англiйською мовою, отож ми зможемо говорити так, що нас нiхто не зрозумiе, а тодi…

Зненацька вiн урвав, здивовано спитавши:

– Що це за гармидер, туане?

Олмейр теж чув гармидер од боротьби за запиналом на жiночiй половинi.