Оріон Золотий. Театр (збірник)

Пiшла з велосипедом в незручнiй тишi, яку ще проколював дитячий голосок…

Марення Вчителя

А Вчитель вже далеко-далеко. Десь вiн там, в окупованiй Варшавi, де в маленькiй кiмнатi сидить за столом Януш Корчак. Польський педагог не дивуеться, коли поруч себе бачить Вчителя у формi радянського офiцера. Пострiли i вибухи – притулок Корчака ось-ось мають вiдправити в Треблiнку. Януш Корчак поспiшае закiнчити своi записи. В кiмнатi стоiть зелений прапор, прапор дитинства, прапор Корчака.

Корчак

Сину мiй, невже я можу

Все це отак залишити?

Вчитель

Ви не можете бути убитим.

Ось документи.

Ось перепустка на двох осiб —

На технiка i слюсаря водопроводу.

Треба вийти iз гетто вам, саме вам —

Ви не можете бути убитим.

Чого ви на мене так дивитесь,

Наче я пропоную вам?..

Корчак

Я не можу прийняти цю пропозицiю.

Хто полишить свою дитину

В нещастi, у горi, у небезпецi?

А тут двiстi дiтей.

Як залишити iх самих

В запломбованому вагонi

Чи в газовiй камерi?

Чи можна це все пережити?

Вчитель

Але ж усе буде знищено!

Всi будуть знищенi – як же не використати

Можливостi вас врятувати?!

Хто ж буде нести

Зелений прапор дитинства?

Корчак

Зелений прапор поблiдне,

Коли я зважусь на цей крок.

Ви знаете, у мене е надiя

У безнадii, хоч вона й остання.

От вчора. Поливаю квiти.

Моя лисина у вiкнi —

Така прекрасна цiль.

У вартового гвинтiвка,

Чому вiн стоiть i дивиться?

Нема наказу?

А може, знаете, що —

Може, ще вчора

Вiн був сiльським учителем?.

Вчитель

Вчитель прусськоi школи?

Та вiн ще вчора

Вибивав iз майбутнiх есесiвцiв,

Табiрних вартових i катiв,

Усе людське,

Тiкайте, учителю…

Корчак

Не можу дiтей залишити

Наодинцi з вогнем.

Тiльки разом!

Сенс е в тому, що ви прийшли.

Ви заберете усi моi записи

І зелений мiй прапор,

Щоб вiн не згорiв.

Все на свiтi – з дитини.

І в дитинi – кiнець.

Одного разу я довго сидiв у полi,

Слухав, як жайворонки спiвають.

Серце жайворонка, як серце дитини, —

Доводить себе до виснаження

І вiдразу ж вiдходить.

Скiльки iз того, що може дитина,

Ми, дорослi, навiки втрачаемо:

Силу i цiльнiсть чуттiв,

Особливе сприйняття природи й краси.

Кожна дитина вперезана райдугою,

В дорослого райдуга – сiра.

Яке щастя для людства,

Що ми, дорослi, не маемо сили

Скорити дiтей нашому впливовi,

Дидактичним замахам нашим.