Амазонка. Київ–Соловки (збірник)

Вся надiя була на доньку – догляне на старостi, догодуе… А вона… Кидае його самого в чужоземеллi. Кидае, щоб повернутися на Украiну. Вiн не проти, але ж Украiна пiд п’ятою нiмецьких окупантiв, не вiльна рiдна вiтчизна, i, здаеться, назавжди втрачена…

– Так ось i треба робити Украiну вiльною, – терпляче пояснювала дочка, – не коли-небудь, не завтра, а сьогоднi. А тебе не беру з собою, тату, бо там, куди я йду, в Киевi, небезпечно. А я не хочу тобою ризикувати. Та й зв’яжеш ти менi руки, i я буду тiльки тобою зайнята… А треба вже сьогоднi робити Украiну вiльною, бо завтра… Бог нас украiнцями створив, а ми мусимо створити Украiну, батькiвщину рiдну.

І не завтра це почати, не в будучинi, а вже сьогоднi.

– І ти кидаеш батька, щоб поiхати на… Батькiвщину?

– Так. Я iду на Батькiвщину, бо сьогоднi це важливiше. Украiна може зникнути. І тодi ми, украiнцi, постаемо людьми без Батькiвщини. Тож iду творити любу нашу Батькiвщину.

– Кидаючи батька?

Оте – «кидаючи батька заради Батькiвщини» ii тяжко схвилювало.

Але твердо вiдповiла:

– Заради Батькiвщини я готова i батька залишити. А як ми створимо незалежну Украiну, я заберу тебе до Киева, i тодi вже ми будемо назавжди разом.

Вiн гiрко зауважив, дивлячись кудись повз неi у простiр, як у Вiчнiсть:

– Назавжди ми зустрiнемось лише на тому свiтi. Живи, дочко моя, довго-довго, а я… Житиму сам, скiльки Бог дав.

– Господь нам усiм дае життя.

– Ти зробила свiй вибiр, вибравши замiсть батька Батькiвщину, – iди!

У тiй останнiй перед вiд’iздом прощальнiй, по сутi, розмовi не було згадано анi словом, анi натяком головного.

Рiч у тiм, що пан професор Іван Шовгенiв на той час, мовби змирившись iз втратою любоi дружини, одружився вдруге, сподiваючись, що й друга дружина стане йому такою ж любою, як i перша, вже покiйна. Але щось у них пiшло не так вже на самiм початку iхнього «медового мiсяця»: вони то розбiгалися, то через день знову збiгалися. І так повторювалося неодноразово, принаймнi кiнця цьому ще не було видно.

Пан професор схибив при другому женiннi, не ту собi жону вибрав – так шепотiлися мiж собою його спiвробiтники. Не ту половину собi вибрав – за нацiональнiстю. (Та й за характером, додавали iншi, теж.) Нова пасiя батька була росiянкою, чи, як вона сама казала, руською. І була вона руською ще тiею – наче щойно з Росiйськоi iмперii вискочила.