Амазонка. Київ–Соловки (збірник)

З людських душ, це Олена гостро i тяжко вiдчувала, були попереднiми владарями витравленi найбiльшi цiнностi – нацiональнi почуття, усвiдомлення всього украiнського…

Ранiше, як писала вiрша «П’ятнадцята осiнь», що був створений пiд згадкою про ii «п’ятнадцяту прекрасну осiнь», Олена Телiга вже тодi марила Золотоверхим Киевом, марила, як у передчуттi любовi…

Там, за лiсами, неспокiйно спить

В боях ранений, мiй трагiчний Киiв…

Ось чому Улас Самчук мав усi пiдстави заявити i твердити, що вона готувалася до зустрiчi з Киевом, як наречена до шлюбу…

Спочатку все було нiби добре, адже Киiв зустрiв ii «жовтогарячим палахкотiнням скверiв i паркiв.

Але й руiнами, чергами за водою, завiшеними чорними вiкнами…» Такi були суворi реалii, а в ii душi буяв iнший Киiв, – рiдний, любий, дорогий, единий… І хай iй було напророчено вмерти у ньому, але вона мчала у Киiв, справдi, як наречена до шлюбу…

Отож ще раз: з початком вiйни 1941 року Телiга переiздить до Львова, бере участь, як дiева оунiвка, в похiдних групах ОУН – вони йшли на самопожертву, разом з ними йшла й Олена.

І не просто разом, вона завжди йшла трохи попереду, ведучи за собою братiв i сестер по органiзацii.

Встигла зробити у Львовi багато, але наче прихватцем, чекаючи тiеi митi, коли нарештi вирушить до столицi Украiни.

І ось вона з групою Олега Ольжича переiздить до Рiвного, а вже 29 жовтня Олена Телiга там, куди поривалася ii душа, все ii ество – в напiвзруйнованому Киевi, мчить машиною по Брест-Литовському шосе, подумки пiдганяючи авто: швидше, швидше, швидше! Нетерпiння дiстатися Киева було таким великим, що всю ii заполонило.

Але заполонило щастям i радiстю зустрiчi. У Киевi ii чекав поет i дiяльний член ОУН, ii наставник по боротьбi Олег Ольжич.

Привiтавши Олену з поверненням до Золотоверхого Киева:

«Вiн нинi переживае не кращi своi часи, боюсь, коли б не найгiршi, але ми iх маемо перевтiлити у кращi. Як треба, то й життям своiм».

І одразу повiдомляе, що iй доручено – вiд iменi, звичайно, ОУН – очолити Спiлку украiнських письменникiв.

А також…

– Також… – промовив Ольжич, мить подумавши: – Про все iнше – потiм. А нинi вже час ставати до працi.

Олена й сама була такоi думки: менше слiв – та ще таких гарних i пiднесено-урочистих (скiльки iх вже наговорили, навиголошували украiнцi!), пора переходити до дiла. І справа повинна бути свiтлою i радiсною – праця для душi, для народу, для рiдноi Украiни. Щирою була i любов-кохання.