Там, де ми живемо. Буковинські оповідання (збірник)

Конячка зупинилася, дiти залiзли на пiдводу, сiли на лавку, Жук погавкав для годиться, поiхали. Жук воза охороняе. Марися Жука пiдгодовуе.

Якось кобила захворiла. І ii забрали до ветлiкарнi робити уколи внутрiшньовенно. Це дуже серйозно та вiдповiдально – робити внутрiшньовеннi iн’екцii коневi. Стоiть вона в стайнi сама-самiсiнька. Лiто надворi. Жук тиняеться бiля ветлiкарнi. Його сторож проганяе. Жук не йде. Вiн не втiкае нiкуди. Навiть попоiсти чи напитися води. Спекотно, вiн висолопив язика, лежить, позiхае. Поглядае на сторожа з-за рогу, а коли той втрачае пильнiсть – мчить з усiх лап до Марисi… Часом вiн приносить iй знайдену в смiтнику скоринку, а часом i кiсточку… Марися нiжно штовхае Жука губами в бiк i лагiдно фиркае.

Тварини вмiють дружити. Ось дивiться… Колись до нас прийшла одна кiшка. І ми збудували для неi дiм. Теплий та затишний. Але Кiшцi (вона згодом виявилася котом, однак iм’я прижилося) не до вподоби вiн виявився. Кiшка походив, понюхав… Та з часом все ж таки оселився в домi й почав водити до себе дiвчат.

Одна з них назовсiм до нього переiхала, сувора така, черепаховоi мастi, на iм’я Личко-в-купку. І частенько ми бачили, як в лютi холоди з теплого Кiшчиного дому затишно визирають двi вусатi мордочки, а мiж ними стирчить яскраво-жовтий дзьоб. Так, так, ви не повiрите, але разом iз ними в будиночку оселилася звичайна маленька курочка. Інодi ми знаходили поряд iз Кiшкою або Личком-в-купку, котрi блаженно мружились та облизувались, яечну шкаралупу: наша Курочка iх пiдгодовувала. І своею чергою з апетитом подзьобувала «Вiскас» iз котячоi миски – добре хоч рибний, а не курячий, як зазвичай. Дружба? А що ж iще?

Мама моя сказала на все це, що таке може трапитися лишень зi мною та моею родиною – щоби кiшки дружили з куркою, а собака iм ще й потурав, впускаючи в наш дiм, аби вони чинили там усiлякi неподобства. Ну чому ж лише в нас?! Я так розумiю: як ти ставишся до собаки, кiшки, курочки або до iнших людей, що мешкають у твоiй домiвцi, мiстi чи краiнi, так i вони до тебе ставляться.

Головне – знати, що кожен приклад заразний. Знайомий мiлiцiонер принiс менi в подарунок приголомшливий протокол наступного змiсту: «Громадянин Бабулько М. Є. покусав своiм собакою громадянку Резеду І. О. У свою чергу громадянка Резеда І. О. подряпала громадянина Бабулька М. Є. своiм котом». Непоганi хлопцi тi кiт i собака! Просто в поганi руки потрапили…

Ось iнший приклад: мiй брат Валька. Вiн в Іспанii на паях володiе симпатичним затишним баром.