Груші в тісті

У присутностi начальника вiддiлку мiлiцii – товстого сракастого кнуряки – суддя хутенько проторохтiла звинувачення i, не слухаючи моiх виправдань, винесла вирок: 35 карбованцiв штрафу. І попередила: наступного разу свiтить щось поважнiше. Таким чином я на собi вiдчув усю справедливiсть советського суду. Я не отримав на руки жодного документу, що мене оштрафували i що в мене щось конфiскували. Я навiть не знаю прiзвища тiеi суддi, яку б годилося нинi увiчнити, бо ж напевно, i дiтки ii не вiдкотилися далеко вiд яблуньки.

Дещо згодом, коли я став зустрiчатися з дiвчиною, яка проходила практику у тому судi, то почув, що вона дуже добре пам’ятае той випадок. Працiвники суду усi тi речi подiлили з мiлiцiею i потiм iнтенсивно влаштовували примiрки.

35 карбованцiв – це, звичайно, було не трагiчно, хоча на тi часи то була поважна сума – десять кiлограмiв масла. Але я стратився бiльше, бо мусив частину грошей компенсувати харкiв’янам. Таким чином я опинився на мiлинi.

Того дня, коли ми з Любком засiдали у ресторанi «Львiв», ми обмивали нашу чергову оборудку.

Адже ми закупили партiю шкарпеток на тоненьких гумках. Тодi це був дефiцит. Величезна торбега зi шкарпетками знаходилася пiд столом. Любко пробував зацiкавити товаром присутнiх тут фарцiв, вони пiдходили, оглядали товар, але вiн у них чомусь не викликав ентузiазму. Згодом я второпав, що закуповувати дрiбнi речi великими партiями невигiдно, якщо ти не маеш на оцi кiнцевоi ланки, яка iх розпродасть. Ми мали лише самих перекупникiв, а тi збивали цiну. Займатися ж самому збутом поштучно – це повний менiнгiт.

Наступного дня ми знайшли покупця, але вiн не мав усiеi суми. Половину дав вiдразу, половину обiцяв за два днi. Я заплатив Кулюсу i вiддав йому паспорта. Але за два днi сталася трагедiя: такi самi iмпортнi шкарпетки з’явилися у всiх крамницях Львова i околиць за цiною дешевшою, нiж купували ми, бо ж офiцiйний долар коштував копiйки.

То був удар. Знайомий, який купив товар, повернув його назад i попросив звернути грошi.

Я вiддав, що мав, i залишився в боргах. Любко, який нiколи не вкладав своiх грошей, бо iх не мав, а тiльки менi асистував, заявив, що його доля чесно зароблена, а моi проблеми – це моi проблеми. Зрештою, вiн мав рацiю, бо я був iнiцiатором усiх закупiв.

Взагалi Прум-прум був оригiнальним типом. Якось вiн, побачивши, як у мене зародили вишнi, запропонував iх зiрвати i продати на базарi. Я сказав, що коли е у нього таке шляхетне бажання, вiн може цим i зайнятися.