Груші в тісті

Любко зiрвав вишнi, а потiм ми подалися на Галицький ринок з вiдром. Простояли, може, з пiвгодини, як тут хтось мене штовхнув, я зачепив вiдро ногою, вишнi розсипалися. Я кинувся iх збирати, але вишнi уже були з пiском. Любко, миттево оцiнивши безнадiйну ситуацiю, вiдразу й злиняв, а я з вiдром вишень повернувся до хати. Вдома я iх виполоскав i засипав у бутель для вина. Добро не пропало, але осад залишився.

І ось я сиджу в хатi i дивлюся на цю купу шкарпеток i думаю про свою гiрку долю. Мало того, що я ще винен грошi, то ще й цi зависли.

А шкарпетки – перша кляса. На будь-якi смаки. В основному жiночi – жовтенькi, червоненькi, рожевенькi, голубенькi, зi смужками i без… Чоловiчих, темних, може, зо двадцять вiдсоткiв. Ну, допустимо, я iх залишу собi. Рокiв на десять буду забезпечений та ще й зостанеться на подарунки. А що робити з жiночими? І от беру я в руки то одну пару, то другу, розглядаю, мну у руках, розтягую i раптом… Осяяння!.. Японцi це називають «саторi»! Це коли тобi на голову падае яблуко, кокосовий горiх або вазонок з цикламеном.

Оце саме гупнуло i об мою голову. Вершечок шкарпеток був на гумках. І саме вершечок був найбарвистiшим. Я мчу до Любка, витягаю його з хати, дорогою тлумачу свою генiальну iдею, вiн не вiрить своiм вухам, я наполягаю, а вдома тицяю йому в руки ножицi, беру ще однi i – починаеться перетворення шкарпеток на гумки для хвостикiв на жiночих голiвках.

Ну, скажiть, чи то не була спасенна iдея! Гумки були теж дефiцитом, i iх завозили з Польщi. Цiлий день ми тiльки те й робили, що стригли, стригли i стригли.

А наступного дня гумки пiшли за милу душу перекупникам. Нi, ми не надто збагатилися, фактично я повернув своi грошi. Якщо хтось заробив, то це Любко, але що поробиш – асистент мусить мати свiй iнтерес.

А яка доля решти шкарпеток? Нi, вони не пропали. Шкарпетки були досить високi i, хоч були позбавленi гумок, все одно трималися на нозi. Я iх носив сам, роздаровував налiво i направо, особливо тiшився ними мiй тато, бо не любив шкарпеток на гумках, якi стискали йому литку, i носив на ногах спецiальнi шлейки, на яких шкарпетки без гумок трималися.

О, що це? Я виймаю з шухляди, повноi шкарпеток, щось знайоме. Це вони. Остання пара, яка дожила до наших часiв. Почепити iх на стiну, чи що?

Пригоди новiтнього Швейка

1

На вiдмiну вiд своiх друзiв, якi майже всi вiдкосили з армii, прикинувшись хворенькими на всю голову, я мужньо вiдслужив цiлий рiк, як i належало в той час пiсля iнституту.