Груші в тісті

Я знав, що коли напишу сценарiй, то мене залишать у Москвi, а хлопцi, з якими я уже встиг здружитися, поiдуть до Харкова, а менi цього не хотiлося, та й Москва мене не приваблювала. Так i сталося – мене теж вiдправили до Харкова, а там я видав себе за журналiста. Ну, не буду ж казати, що фiлолог. Крiм того, нова моя iпостась була не такою вже й далекою вiд правди, адже я дiйсно два мiсяцi працював у «Прикарпатськiй правдi». Таким чином я потрапив у помiчники до замполiта.

У Харковi я провернув той самий сценарiй: кiлька дзвiнкiв зi штабу – i рядовий Винничук знову не ходить «строем».

Робота моя полягала у тому, що я друкував якiсь матерiали, писав для замполiта лекцii, але не скажу, що я перепрацьовувався – вiльного часу було достатньо. Одного разу я передруковував матерiали суду. Трое солдат-узбекiв згвалтували козу. Баба, яка рвала траву за пагорбом, несподiвано вигулькнула, побачила це неподобство i наробила рейваху. Суддя запитав у солдата, який тримав козу за роги:

– Ви хоч розумiете, що ви знущалися над твариною?

– Нiкак нет, – вiдказав солдат.

 – Коза получiла удовольствiе. Во время оргазма рогi у нейо випрямiлiсь.

Щойно звучала команда «атбой», солдатня кидалася роздягатися та пiрнати в лiжка. По тому гасло свiтло, i починалася органiзована мастурбацiя, вся казарма самовiддано дрочила, це тривало хвилин п’ять-десять, а потiм урештi все затихало. Але я провалювався в сон ранiше, я не мав причини дрочити, оскiльки час вiд часу задовольняв своi потреби з бiблiотекаркою.

То було худюще кривоноге сотворiння з лисячим писочком. Типова сибiрячка, страшна, як армiйське життя очима цивiльного, але очi солдата мають iнше бачення, вони зазирають в душу, а душа Лени була свiтла i янгольська. Вона любила робити менi щось приемне, при цьому натякаючи, що радо поiде зi мною до Львова, розпитувала про мою хату i будувала широкi плани ii облаштування, серед тих приемних речей, якi вона робила для мене, були «пiражкi», якi вона сама випiкала. Тi «пiражкi» менi геть не смакували, але я iв iх, аби зробити приемне Ленi, бо знав, що вона менi теж зробить щось приемне, i це не конче будуть «пiражкi».

Солдати подiлялися за термiном, який вони вiдслужили, на такi категорii: гусь-гусак-фазан-старiк-дед. Однорiчникiв, як я, називали «вiчним гусаком».

В армii я надивився на рiзних вар’ятiв.