Над Чорним морем

До його краси, до його повних червоних уст липнули молодi й панни, й панii, як метелики падають на свiтло, й не одна з iх посмалила своi легенькi крильця…

Селаброс насилу висидiв в скарбовому банку, де вiн служив. Чорнi брови, чорнi очi в Мурашковоi не виходили в його з думки й манили й дражнили його. Вiн ледве дiждався кiнця, вхопив бриль i побiг на ту вулицю, де стояв той приватний банк, в якому служила Мурашкова. Притаiвшись за одним портиком, вiн не зводив очей з дверей в банку. Незабаром дверi одчинились.

Селаброс углядiв, як з дверей виглянуло лице Мурашковоi з чистим, наче намальованим профiлем. Мурашкова пiшла садком. Селаброс пiшов слiдком за нею. Кудою йшла вона, тудою йшов i вiн: вона одчинила хвiртку й увiйшла в свiй двiр. Селаброс спинився перед хвiрткою й прочитав на табличцi: «Дом жени надворного совiтника Зоi Полiкарповни Мурашко».

«Що це за проява! – подумав Селаброс. – В неi вид грецький, а прiзвище украiнське».

З хвiртки вискочила горнична, сiльська украiнська дiвчина, тiльки що привезена з села.

– Хто живе в цьому домi? – спитав у неi Селаброс.

– Наша панiя, – сказала весела дiвчина по-украiнськiй.

– Та вже ж твоя панiя, коли ти в неi служиш. Але ж хто вона така? Чи руська, чи грекиня?

– А бог ii знае, хто вона така; знаю тiльки, що вона удова, говорить якось чудно, не по-нашому, – сказала горнична.

– А як же вона говорить? – заговорив до неi Селаброс чистою украiнською мовою. – Вже ж таки ти тямиш: чи по-руськiй, чи по-молдавськiй, чи по-армянськiй.

– А хто його втямить! Як зiйдуться гостi, то шваргочуть, мов тi жиди. Здаеться, панiя з грекiв, бо до неi приходять в гостi здебiльшого греки, – сказала горнична.

«З грекiв? гм… Смiливо пiду сьогоднi до неi на чай. Я грек. Мене стара радо привiтае як земляка. Греки мiцно держаться купи й в Одесi, й в Кишиневi… Тутечки я буду як свiй, серед своеi сiм'i», – думав Селаброс i повернув додому.

II

Того ж таки дня в домi матерi Надi Мурашковоi, староi грекинi Зоi Полiкарпiвни, зiбрався по обiдi кружок молодих паннiв, Саниних та Надиних товаришок.

Невеличкий дiм староi удови Зоi стояв серед двора, по схiдному звичаю. В просторнiй, але низькiй горницi стояли коло двох стiн широкi турецькi софи, обкладенi коло стiн круглими подовжастими подушками, неначе товстими качалками. Попiд софами були розстеленi молдавськi килими з ясними, червоними та зеленими смужками. Такi самi килими були простеленi через усю кiмнату трьома рядками.