На гастролях в Микитянах

– Одже ж ти й неправду кажеш! Брат пише, що в його жiнка лiбералка й демократка, що вона нiчого i нiкого не буде нехтувать i ладна жити хоч би i в мужицькiй оселi й навiть в мужицькiй хатi; пише, щоб ми не дуже турбувались iх приiздом.

– Воно то на словах так, але на дiлi, певно, вийде iнакше. Знаеш що? Пошли до iх таку одписку, нехай вони оселяються в нашiй школi. Ми чистенько й гарненько очепуримо для iх школу, повимиваемо пiдлогу, побiлимо кiмнати, почепляемо на вiкнах завiси, даватимемо iм дурно бутвину з городу на закришку й картоплю; дамо горшки й миски, i шапличок, i вiдра; даватимемо опал, печений хлiб i паляницi до чаю, бо цього добра настачимо на всю iх сiм'ю.

А Софiя Леонiвна нехай везе з Киева свою куховарку та й готуе усяку страву собi на поживок у себе в школi. Мене, сказать по правдi, гiрше од усього турбуе обiд та вечеря для iх, та ще й для слуги, i для дитини. А плати я не вiзьму нiзащо в свiтi: якось нiяково.

– Одже ж ти добре радиш. Не дурно ж ти розумного батька розумна дочка.

Таку й дам iм одповiдь i зараз одвезу листа в мiстечко на вокзал на пошту.

– Софiя Леонiвна не бозна-яка аристократка. Вона дочка якогось дрiбненького петербурзького урядовця. Через невеликi батьковi засоби вона не спромоглася навiть скiнчить гiмназii, бо з прогiмназii перейшла на фершальськi курси. Яка ж вона панiя? Не зазнала вона розкошi та панування i в батька, то й не повинна б нехтувать такого житла, як наша школа. Там i стеля високо, i вiкна чималi, навiть бiльшi, нiж у нашому домi.

А втiм… хто його зна, що вона за людина, – говорила далi Ольга Павлiвна.

– От як приiде, то й побачимо, що то за цяця. Брат ii хвалить, але молодий чоловiк завжди хвале свою жiнку, бо так вже поводиться у людей; а як поживе доволi, то вже не хвале, а часом то й лае, – сказав отець Зiновiй.

– Так, як оце ти мене, – не втерпiла й перебила його жiнка.

– Або ти мене, – додав далi отець Зiновiй. – Загадай лишень зараз наймитовi лаштувать повозку та запрягати конi, а я тим часом начеркаю листа до брата та й покатаю в мiстечко й на вокзал.

– Оце вже ти й радий, що трапивсь випадок пошвендять по мiстi. Сьогоднi там торжок. Стрiнешся з сусiднiми батюшками або панками, то, бога ради, не заходь з ними в заiзд та не заводь бенкетiв та чаiв. Не гайся лиш там довго, – сказала жiнка.

– Не бiйся! Сьогоднi ж не ярмарок, та ще й роковий. Будлi-якого знайомого сусiда тамечки, надiсь, i не зострiну.