На гастролях в Микитянах

Отець Зiновiй i справдi любив з нудьги часом швендять без усякого дiла по ярмарку, так… аби себе трохи розважить. Вiн любив побалакать в товариствi. Стрiчаючись в мiстечку з батюшками сусiдами та з знайомими панками, вiн затягав iх у номер в заiздi, посилав за пивом, загадував наставлять самовар, купував закуски. І нудьгуюча по селах компанiя засиджувалась за пивом, закускою та за чаем часом i до вечора, а часом i до глупоi ночi. Ользi Павлiвнi цi чоловiковi походiнки дуже не припадали до вподоби, бо отець Зiновiй звичайно вертавсь додому з спорожнiлими кишенями й з заснiченими червоними очима.

Отець Зiновiй швиденько начеркав лист до брата, скочив на повозку й покатав з двора.

«От i добре, що брат житиме в школi. Буде принаймнi куди ходити в гостi, буде з ким з нудьги i побалакать, i вряди-годи по чарцi випити, й поспiвать, – думав вiн, катаючи битим шляхом до здорового мiстечка, а жiнка чогось вже заклопоталась, але… жiнки усi клопотливi. Певно, такi вже вони на вдачу усi дочиста».

Ольга Павлiвна зосталася в кабiнетi сама, сiла на стiльцi, сперлась лiктем на стiл i задумалась.

Вона зирнула по чималому кабiнетi й розмiрковувала, де б було догiднiше поставить двое лiжок для гостей, коли в школi не буде зачасу поприбирано; де б примостить i iх дитинча та куховарку i яка там приiде куховарка: чи з мiських жильцiв, чи з селянок, чи проста, чи, може, якась спанiла мiська мiщанка, така, що й ii доведеться класти спать десь не в пекарнi, а в покоях; i яка то сама Софiя Леонiвна? Чи гарна й моторна, чи, може, непомирлива й непомiркована людина з петербурзькими панськими вередами та примхами?

Але цiкавiсть перемогла усякi клопоти в думках Ольги Павлiвни.

Їй заманулось побачить ту столичну панiю так здорово, що вона забула й за усякий клопiт та крутанину i була ладна хоч би й зараз вiтать гостю в своему домi й пеклюваться ii дитиною, навiть наймичкою.

Отець Зiновiй недовго засидiвсь у мiстечку. Набравши хапки усяких закупок, вiн вернувсь додому ще завидна й пообiдав перестояним борщем та перепрiлою, сливе холодною кашею.

Через два днi отець Зiновiй достав лист од брата. Брат дякував йому й писав, що жiнка згоджуеться оселитись на вакацii в школi й привезе свою куховарку. Але коли вони прибудуть, вiн не може напевно призначить дня, бо ще мае скiнчить деякi грошовi справи з своiм антрепренером.

– От i добре, що брат приiде несподiвано: не треба за ним висилати конi на вокзал, – сказав отець Зiновiй, – згодять собi вiзника та й приiдуть.