На гастролях в Микитянах

– Але тим часом треба заздалегiдь заходжуваться коло школи, треба ж вимазати i всерединi, оббiлувать i около, повставлять шибки, що iх повибивали чи хлопцi, чи собаки, чи худоба рогами; треба ж чистенько повимивати та вишарувать пiском пiдлогу в покоях. Ти пошли до волосного, нехай вiн зараз-таки виряде на роботу кiльки мазальниць та покличе скляра, щоб засклив вiкна. А то знаеш, яка в волосного справа? А вони, може, прикотять от-от незабаром. Де ми iх тут примостимо? В покоях буде гармидер, шум, галас. Стовпиться й стикнеться двi сiм'i, та ще й з наймичками, – клопоталась Ольга Павлiвна.

– Одже ж ти й правду кажеш. Зараз пошлю до волосного, нехай висилае мазальниць та ушивальникiв. Все одно – школу треба ж очепурить та опорядити чи тепер, чи через мiсяць, – обiзвавсь отець Зiновiй, – але добре, що я оце згадав. Чи ти пак знаеш, що пiч у пекарнi курить вже давненько? Десь, мабуть, у виводi або в лежаку повивалювалась цегла. Треба, щоб вже заразом волосний прислав мурiвщика, щоб полагодив пiч та общикатурив обколупанi стiни принаймнi всерединi.

А то нам сором буде: школа стоiть облуплена, обколупана, мов та коза-дереза, обдерта вовками. Ми повиннi ж дбать за школу. Брат пiдiйме мене на смiшки. От зараз-таки напишу за все волосному.

Отець Зiновiй одiслав листа до волосного. Через кiльки день чоловiк привiз до школи хуру рудоi глини та якогось глею й клунок бiлоi глини. Замiсть мурiвщика з'явились з глиняниками та вiхтями три молодицi й заходилися шпарувать облупанi стiни та поколупанi призьби.

– Погана справа коло дядькового воза! Погана, бачу, справа в волосного. Коли вiн так пеклюеться за школу, то з лагодiнням буде таки добра загайна, – сказав отець Зiновiй до жiнки.

Молодицi повештались коло школи день та й пiшли додому. Другого дня й живого духа не з'явилось коло школи; третього дня так само нiхто не прийшов. Час минав. Школа стояла пошпарована, ряба й скидалася на рябу телицю або коняку.

А тим часом в недiлю надвечiр несподiвано прикатав з вокзалу Флегонт Петрович з жiнкою, з дитиною й своею киiвською куховаркою.

Ольга Павлiвна аж за голову вхопилась обома руками. Отець Зiновiй теж забiдкався, вибiгаючи назустрiч братовi на ганок. Слiдком за ним прожогом вибiгла й Ольга Павлiвна. Вона на той час забула навiть за те, що школа ще не гаразд опоряджена. Їi брала цiкавiсть хутчiй побачить, яка то петербурзька цяця приiхала до неi в гостi.

В одчинену браму в'iжджав чималий стародавнiй обдертий та облупаний фаетон.