Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

] Ще кажуть, що розбiйник став вiдомим Герогли лише завдяки коневi. Якщо вiн не на конi, якщо немае пiд ним Гир-ата, йому кажуть, не пiдняти i камiнь в десять сiрi.[27 - Сiрi (сири) – мiра ваги, кiлька десяткiв грамiв.]

– Але як же ми зможемо заволодiти Гир-атом, вiзире?

– Силою ним не заволодiеш. І за грошi його не купиш. Але коли не поскупитися на нагороду, в нашiй фортецi знайдуться метикуватi люди, якi зможуть привести до тебе Гир-ата. Хитрiсть допоможе тобi заволодiти конем, тасгире!

Сподобалася падишаховi порада, i повелiв вiн глашатаям зараз же оголосити по фортецi: «Хто вiзьметься привести до мене Гир-ата, коня розбiйника Герогли, тому я вiдразу видам п'ятсот золотих, а коли приведе коня – призначу розпорядником води арика, i вiн усе життя буде жити за рахунок казни!»

Жили у фортецi чоловiк i жiнка, було iм по сто вiсiмдесят рокiв.

Чоловiка звали старий Ленгер, а дружину – Шахмамаi-Зулман. Називали ii також Хiрс-бiбi. Стара сказала чоловiковi:

– Послухай-но, старий Ленгере! А може, менi вдасться привести коня?

– Ох ти, пiдла стара! Адже я добуваю собi на прожиття продажем бязi алачi, якути тчеш. Чи з голоду менi пропадати, якщо ти пiдеш?

– Та нi ж! Кажуть же, що пообiцяв падишах сто золотих. Я i залишу iх тобi. Коли помирати будеш – помреш не голодним.

– Ну, то йди, може що i вийде у тебе, – вiдповiв старий.

Пiшла стара до падишаха. Вклонилася i стала, шанобливо схрестивши руки на грудях.

– Кажи, стара, що привело тебе до мене?

– А що казати: потрiбен тобi Гир-ат – вiдраховуй, тасгире, п'ятсот золотих!

– Як же ти, стара та немiчна жiнка, роздобудеш коня?

– Що вiдповiсти тобi, тасгире? Нiхто iз смертних конем не заволодiе. Зможу лише я привести, навчена хитрощам i заклинанням.

Стару знали всi. І вiзирi пiдтвердили:

– Так, тасгире, коли i суджено смертному привести коня, то зробить це лише стара.

Не знайти iй рiвних у хитрощах та заклинаннях, тасгире! Вона навiть чуе, як рухаеться змiя пiд землею…

Погодився падишах i наказав видати iй п'ятсот золотих. Стара взяла мiшок з грiшми i анбал[28 - Анбал – професiйний носiй.] вiднiс iх iй додому. Грошi вона вiддала старому Ленгеру, собi купила вiслюка за п'ять золотих i приедналася до каравану, що йшов до Гурджiстану…[29 - Гурджiстан – Грузiя.]

Шлях довгий, а слово коротке.