Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

– Гей, Герогли, кого ти привiз?

– О, Агаюнус, я привiз тобi бабусю-помiчницю.

– Та пропади ти пропадом i ця бабуся разом з тобою. Вiдвези стару туди, де ти ii пiдiбрав. За дев'ять денних переходiв вiдвези i кинь ii там! Або ще далi вiдвези – за велику гору i кинь ii за горою! Набий ii одяг камiнням i кинь ii в море. Бридке обличчя у цiеi староi, Герогли. Загибеллю загрожуе вона тобi або твоему Гир-ату…

– Так, недарма, видно, кажуть, що у жiнки волосся довге, а розум короткий. Ну яке зло може заподiяти ця стара!

– Чини як знаеш, але на жiночу половину я ii не пущу.

Веди ii, Герогли, куди хочеш!

Розсердився Герогли.

– Добре, можеш не турбуватися про неi, ми самi потурбуемося, – вiдповiв вiн i повiв стару за собою, поселив ii в комiрчинi у мейханi,[30 - Мейхана (майхану) – примiщення для бенкетiв, частувань.] туди i посилав iй харч.

Коли Герогли бенкетував з джигiтами, а потiм, захмелiвши, засинав, стара не гаяла часу – пiде в степ, принесе оберемок соковитоi трави, кине коневi, а сама хутчiш повертаеться.

Минув мiсяць – i вона вже без остраху давала траву коневi; минув другий мiсяць – i кiнь дав iй погладити себе; третiй мiсяць пройшов, i вона зовсiм приручила коня.

Якось стара розсiдлала коня, а потiм знову осiдлала його. Осмiлiла, скочила в сiдло i, наче вiдьма, проскакала по стайнi… Прив'язала коня, повернулася в свою комiрчину i подумала: «Ну ось, я вже можу сiсти на коня верхи. Та якщо не придумаю яку-небудь хитрiсть, менi його не вивести».

І почала чаклувати…

Раптом занемiг Герогли, а з ним i його джигiти. Хвороба не залишала iх нi на третiй день, нi на четвертий.

– Гей, джигiти! Покличте стару. Здаеться менi, що знаеться вона на знахарствi – була у неi сумка хейкель,[31 - Хейкель – шкiряна сумка з молитовником.] – велiв Герогли.

Покликали стару.

– Ох, бабуню, здолала нас немiч. Голова болить. Не проходить хвороба. Чи не знаешся ти на знахарствi?

– Ой, синку! На чому я тiльки не знаюся, скажи менi… А ти полишив мене у холоднiй комiрчинi.

– Вилiкуй якнайшвидше нас, бабуню!

– Зараз я прочитаю вашу долю, сину мiй, – вiдповiдала стара i зняла з себе сумку хейкель. Прошепотiла, погортала сторiнки книги ворожiнь i питае: – Минулого мiсяця довелося вам проiжджати через кладовище, сину мiй?

А Герогли постiйно проiжджав через кладовище.

– Проiздив, – вiдповiв вiн.

– Ось вашi голови i вразила тодi хвороба гайсар.[32 - Гайсар – придумана назва хвороби.