Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

] Коли на самому початку хворобу лiкувати – можна зцiлити, сину мiй, а не почати – загинете.

– Хворобу ти розпiзнала, бабусю. А чи в силах ти зцiлити нас вiд неi?

– Хто хворобу розпiзнав, сину мiй, той вiд неi i зцiлить. Є у мене однi лiки. Як вип'ете iх, так здоровi i будете.

Вирушаючи в дорогу, заховала стара в одязi своему склянку сонного зiлля. Ось цього зiлля в пiалi вона i подала спочатку Герогли, потiм Овезу дала i сорока його джигiтам на чолi з Сапаром-Косе. Тiльки ковтнувши зiлля, кожен упав як пiдкошений.

І ось вже всi вони заснули мертвим сном.

Пiдiйшла стара до Агаюнус.

– Агаюнус, дитя мое! Вилiкувала я своiм зiллям Герогли i сорок джигiтiв його. Чи не вип'еш i ти?

– Спочатку сама випий його, а потiм пригощай.

– Добре, – погодилася стара, взяла пiалу i, прикинувшись, наче п'е, вилила собi зiлля за яшмак.[33 - Яшмак – кiнець головноi хустки, яким жiнки-туркменки закривали нижню частину обличчя.]

Повiрила Агаюнус, випила i втратила свiдомiсть.

Подала стара пiалу Гюль-Ширiн – i та втратила свiдомiсть. Залишилась стара одна. Без остраху зняла вона з Агаюнус золоту егретку i начепила собi на голову, надiла на Гир-ата позолочену збрую, осiдлала його, сiла верхи i пiд'iхала до мейхани.

– Ну, Герогли! Лишаю тобi вiслюка замiсть коня. Так i кажуть: «Взяв одне – вiддай iнше, хто не дасть, тому ганьба».

Сказавши так, припустила коня до Нiша-пура.

Про кого тепер пiде мова? Про Герогли та його друзiв. Сонне зiлля староi дiяло три днi – три днi пролежав Герогли.

На четвертий прийшов до тями, пiднявся, чаю випив, кальян покурив.

– Гей, Мятере! Зцiлилася голова, iдьмо на полювання, – гукнув Герогли.

Прибiг Мятер до стайнi – немае Гир-ата. Прибiг вiн назад.

– Ой, Герогли, Гир-ата немае!..

– А збруя?

– І збруi немае.

Почув Герогли, що збруi немае, i згадав попередження Агаюнус. Занепокоiвся.

– А стара на мiсцi? Пошукай!

Прийшов той у комiрчину староi, а ii i слiд загув.

Валялися ii iчиги, топби,[34 - Топби – нацiональний жiночий плетений головний убiр.] рiзний дрiб'язок. Фиркав, пряв вухами вiслюк, три днi голодний.

– Немае нi твоеi староi, нi твого Гир-ата, Герогли. Замiсть коня залишила вона тобi вiслюка, якщо приймеш…

Закричав Герогли, упав горiлиць. Лиш через три години прийшов вiн до тями, гiрко заплакав.

– Не журись, Герогли, – заспокоював його Косе. – Пропав Гир-ат, так у нас ще е Ховалi-гир.