Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану

Та й Боз-Думан!

– Дурна твоя голова! Що розумiеш ти, Косе! Сто тисяч коней не вартi i цвяха пiдкови Гир-ата, – вiдповiв Герогли i пiшов до Агаюнус.

– О Агаюнус! Немае Гир-ата…

– Немае на тебе погибелi! Чи не казала я тобi, що ця пiдступна вiдьма загубить i тебе, i коня?

– Що каятися тепер? Краще, Агаюнус, дай менi пораду.

– Вже i не знаю, що порадити тобi.

– Не гнiвайся на мене, не кажи «не знаю». Дiзнайся хоча б, куди вона його повела.

Все, що не вiдбувалося у цьому пiдступному свiтi, все вiдкривалося Агаюнус, варто лишень iй прочитати закляття i подивитися собi на нiгтi.

Вмилася вона, вiдправила намаз з двома рiкатами,[35 - Рiкат – частина мусульманського молитовного обряду.] прочитала заклинання i подивилася собi на нiгтi.

– Та стара, Герогли, була з Нiшапура. В Нiшапур повели Гир-ата.

Так сказала Агаюнус, i дорiкала Герогли:

– Так ти, Герогли, богатир тiльки верхи на Гир-атi? Коли немае у тебе Гир-ата, ти собаки не кращий!

«Щось радiе вона, – подумав Герогли.

 – Вирушу я на пошуки коня, а чи повернусь назад – хто знае. І як вона сприйме погану звiстку про мене – чи не забуде, що «траур по доброму джигiтовi – сiм рокiв»? Може вiдразу почне шукати собi iншого, з товстою шиею?»

– Агаюнус, ось вирушу я за конем, прибуду в Нiшапур, а там дiзнаються, що я Герогли, i вб'ють мене. Коли помру, як будеш ти оплакувати мене? Розкажи, а я послухаю, та i вирушу в путь, – звернувся Герогли до Агаюнус i лiг, накрившись халатом.

Агаюнус присiла поруч з Герогли i заспiвала:

Якщо сили покинуть – погано буде тобi,

Удатний джигiт у кольчузi сталевiй – Герогли.

Багато ворогiв прагне кровi твоеi,

Удатний джигiт у кольчузi сталевiй – Герогли.

Немае нiкого, хто так би напинав лук.

Твiй скакун – летить, не торкаючись землi,

Немае тобi рiвних. Тiльки ти самотнiй,

Удатний джигiт у кольчузi сталевiй – Герогли.

Немае синiв – iхати поруч з тобою,

Немае дочок – ридати на могилi твоiй,

Я не можу без тебе, помру без тебе,

Удатний джигiт у кольчузi сталевiй – Герогли.

Сльози моi розтоплять снiги вершин,

Зсунуть потоком колесо водяного млина.

Так я тобi спiваю – перi Агаюнус,

З оком сокола, з лапою лева – Герогли.

Доспiвала Агаюнус, i Герогли пiдвiвся.

– Догодила ти менi Агаюнус, дякую. Чи доля менi загинути чи нi, але зараз я задоволений…

– Герогли, вирушай на пошуки Гир-ата як каландар. Нехай чоло твое омиеться потом, ноги вкриються пухирями.