Енн із Зелених дахів

Я ненавиджу маленькi нiчнi сорочки. Але можна спати в них також добре, як i в прекрасних довгих нiчних сорочках, з воланами навколо шиi. Хоч це е розрадою.

? Ну, роздягайся швидше i лягай спати. Я повернуся за декiлька хвилин, щоб погасити свiчку. Я не можу довiрити тобi ii погасити, а то ще влаштуеш пожежу.

Коли Марiла пiшла, Енн тужливо оглядiлася навкруги. Вибiленi стiни були такими хворобливо голими, що дивлячись на них, вона думала, що вони самi повиннi страждати вiд власноi голизни. Пол був теж голим, хоча в серединi його лежав круглий плетений килимок.

Таких килимкiв Енн нiколи не бачила ранiше. В одному кутку стояло лiжко, високе i старомодне з чотирма темними стовпчиками. У iншому кутку був вже згаданий трикутний столик, прикрашений пухкою подушечкою для шпильок з червоного оксамиту, досить щiльноi для найгострiших шпильок.

Над ним висiло маленьке, шiсть на вiсiм дюймiв, дзеркало. Мiж столиком i лiжком знаходилося вiкно, з бiлоснiжною муслiновою фiранкою згори, а навпроти нього стояв умивальник.

Уся кiмната була такою суворою, що не описати словами, i ця холоднiсть пробрала Енн до мозку кiсток. З риданням вона поспiшно зняла свiй одяг, надiла тiсну нiчну сорочку i стрибнула в лiжко, де зарилася обличчям у подушку i натягнула ковдру на голову. Коли Марiла прийшла за свiчкою, лише незначнi предмети одягу, розкиданого по пiдлозi, i зiм'яте лiжко були единими ознаками чиеi-небудь присутностi в кiмнатi.

Вона неквапом узяла одяг Енн, склала його акуратно на манiрний жовтий стiлець, а потiм, узявши свiчку, пiдiйшла до лiжка.

? Добранiч, ? сказала вона, трохи незграбно, але доброзичливо.

Блiде обличчя i великi очi несподiвано з'явилися над ковдрою.

? Як ви можете бажати менi добранiч, коли знаете, що це буде найгiрша нiч в моему життi? докiрливо сказала Енн.

Потiм вона знову пiрнула пiд ковдру.

Марiла повiльно пiшла на кухню i почала мити посуд, що залишився пiсля вечерi. Метью палив, що було вiрною ознакою його знiяковiння. Вiн рiдко палив, тому що Маррiла була проти цiеi його шкiдливоi звички.

Але iнодi йому хотiлося покурити i Маррiла закривала на це очi, розумiючи, що час вiд часу чоловiк повинен мати деяку свободу.

? Ну i справи! ? гнiвно сказала вона. ? Ось що вiдбуваеться, коли просиш про щось iнших замiсть того, щоб зробити самому. Родичi Рiчарда Спенсера щось наплутали з нашим проханням. Один з нас повинен буде поiхати завтра до мiсiс Спенсер. Цю дiвчинку треба вiдправити назад в дитячий будинок.