Енн із Зелених дахів

? Так, я теж так думаю, ? сказав Метью неохоче.

? Ти так думаеш?! Хiба ти не упевнений в цьому?

? Ну, вона дiйсно мила дитина, Марiло. Трохи жалко вiдправляти ii назад, коли вона так хоче залишитися тут.

? Метью Касберт, ти ж не хочеш сказати, що ми повиннi залишити ii у себе?!

Подив Марiлли не мiг би бути бiльшим, навiть якщо б Метью висловив бажання стояти на головi.

? Ну, тепер, нi, я вважаю, точно нi ? запинався Метью, загнаний в кут цим питанням. ? Я вважаю, – навряд чи хтось може вiд нас чекати, що ми залишимо ii.

? Звичайно, нi. Що за користь нам буде вiд неi?

? Може, iй буде користь вiд нас, ? сказав Метью несподiвано.

? Метью Касберт, я вважаю, що ця дитина зачарувала тебе! Я ясно бачу, що ти хочеш залишити ii.

? Ну, вона дiйсно кумедна, ? наполягав Метью. ? Ти б чула, що вона говорила, коли ми iхали iз станцii.

? О, вона може базiкати без угаву. Я вiдразу це побачила. Це не свiдчить, проте, на ii користь. Я не люблю дiтей, якi так багато говорять. Я не хочу брати дiвчинку з дитячого будинку, але навiть, якщо б хотiла – я б не вибрала ii.

Я чогось не розумiю в нiй. Нi, треба вiдправити ii назад.

? Я мiг би найняти французького хлопчика, щоб допомагав менi, ? сказав Метью, ? а вона буде компаньйонкою для тебе.

? Менi не потрiбна компаньйонка, ? сказала Марiла. ? І я не збираюся залишати ii.

? Ну, добре, як скажеш, Маррiло, ? сказав Метью, пiднiмаючись i вiдкладаючи трубку. ? Я йду спати.

Метью пiшов. Спати пiшла i Марiла пiсля того, як вимила посуд, рiшуче насупивши брови.

А зверху, у кiмнатi на даху, одинока дитина, що потребуе ласки та любовi, плакала увi снi.

Роздiл 4. Ранок в Зелених дахах

Вже розвиднiлось, коли Енн прокинулася i сiла в лiжку, збентежено дивлячись у вiкно, через яке лився потiк веселого сонячного свiтла, i було видно, як щось бiле i пухнасте парило в яскраво-блакитному небi.

У першу мить вона не могла згадати, де знаходиться. Спочатку вона вiдчувала себе чудово, неначе сталося щось дуже приемне; а потiм прийшов жахливий спогад – вона в Зелених дахах, i ii не хочуть брати, тому що вона не хлопчик!

Але був ранок, а за вiкном квiтнула вишня.

Енн вистрибнула з лiжка i пiдбiгла до вiкна. Вона штовхнула стулку – вона пiддалася iз скрипом, неначе не вiдкривалася дуже довго, що, втiм, так i було; вона застрягла так мiцно, що треба було докласти зусилля, щоб вiдкрити ii.

Енн впала на колiна, вдивляючись в червневий ранок, очi ii блищали вiд захвату.