Портрет Доріана Ґрея

– Чарiвний Принц, – вiдповiла вона, проводжаючи поглядом екiпаж.

Хлопець, i собi схопившись, мiцно стиснув ii руку.

– Де? Покажи менi! Де вiн? Менi треба його побачити! – вигукував вiн. Але в цю мить той екiпаж заслонила запряжена четвiркою карета герцога Бервiка; коли ж вона проiхала, його вже зовсiм не було видно.

– Уже зник, – сумовито прошепотiла Сiбiл, – а я так хотiла, щоб ти його побачив…

– І я хотiв. Бо коли вiн скривдить тебе, я знайду його й уб’ю. Це так само певно, як те, що Бог е на небi!

Сiбiл жахно глянула на брата.

Вiн ще раз повторив своi слова. Вони розiтнули повiтря, мов кинджал. На Джеймса почали озиратися люди; якась панi, що стояла поблизу дiвчини, пирснула смiхом.

– Ходiм звiдси, Джiме, ходiм! – стиха мовила Сiбiл.

Вона стала пробиратися крiзь юрбу, а брат слухняно

рушив за нею, радий, що нарештi розважив душу.

Коли вони дiйшли до статуi Ахiлла*, дiвчина обернулась i подивилася на брата. Жаль стояв iй в очах, а вуста – усмiхались. Вона докiрливо похитала головою.

– Ти зовсiм здурiв, Джiме, ну геть-чисто здурiв! Ти просто хлопчисько-сердюк, та й годi. Ну де ж можна говорити такi бридкi речi? Ти сам не розумiеш, що кажеш. Ти просто ревнивий i злющий!.. Ой, як я хотiла б, щоб ти закохався! Любов робить людей добрими, а твоi слова такi злi…

– Менi вже шiстнадцять рокiв, – заперечив Джеймс, – i я знаю, що кажу. Мати не зарадить тобi. Вона не зможе про тебе подбати… Тепер я взагалi шкодую, що виладнався до Австралii. Менi треба було б плюнути на все i лишитися з тобою.

Я б так i зробив, якби не пiдписав уже контракту.

– О, не говори такого, Джiме. Ти поводишся, як героi тих безглуздих мелодрам, що в них так залюбки грала мама. Але я не хочу сваритися з тобою. Я ж тiльки-но бачила його, а бачити його – це справжне щастя! Ми не будемо сваритись. Я певна, ти нiколи не образиш того, кого я кохаю, – правда, Джiме?

– Мабуть – доки ти кохатимеш його, – була понура вiдповiдь.

– Я кохатиму його повiк! – вигукнула вона.

– А вiн тебе?

– І вiн теж!

– А нi – то хай начуваеться!

Вона аж вiдсахнулась, вражена братовим тоном, тодi засмiялася i поклала руку йому на плече.

Адже брат ii – всього лишень хлопчисько!

Бiля Мармуровоi арки вони сiли в омнiбус, що довiз iх пiд самий iхнiй обшарпаний будинок на Юстон-род. Було вже за п’яту, i Сiбiл мала лягти вiдпочити яку часину перед виставою. На цьому наполiг Джеймс, сказавши, що вiн раднiше попрощаеться з нею, поки мати ще внизу.