Перейти темряву

Не дослухавши переказ сто сороковоi серii «Циганського щастя», Марта перепросила, швидко розпрощалася й, помiтивши маршрутку, помчала через дорогу. Вона правильно розрахувала: огрядна Свiтлана Сергiiвна на такий вчинок не спромоглася й лишилася стояти на протилежному боцi з роззявленим ротом, у якому застряг останнiй крик циганського барона Мурiльо, шалено шкодуючи, що втратила слухача.

На Марту чекала ще одна справа – дитсадок, а потiм день можна було б вважати закiнченим.

У маршрутцi мелодiя Альбiнонi, до якоi Марта майже звикла, гаряче рiзонула по нервах – все ж таки це якась неземна, нелюдська мелодiя – ii можна було написати лише кров’ю стомленого й розiрваного серця! Треба буде знайти якусь лiтературу, почитати про цього композитора…

Що буде цього разу? Марта не квапилася дiставати слухавку, розмiрковувала, чи варто одразу послати власника голосу кудись подалi, пояснивши, що його панянка викинула мобiлку, а вона, Марта, пiдiбрала ii в смiттевому контейнерi? Але, оглядаючи супутникiв, вирiшила промовчати – просто натисла кнопку.

«Гадаеш, я тебе не знайду? Ти погано мене знаеш. Обiцяю: якщо не повернешся добровiльно, мати в Лiсовому отримае твою голову в коробцi з-пiд торта!»

* * *

– Мата прийшла! – зрадiв небiж, побачивши, як вона йде до майданчика, на якому гралися вихованцi дитсадка пiд наглядом молоденькоi студентки-практикантки. Марта посмiхнулася. Із легкоi руки чотирирiчного Славка в родинi прижилося це iм’я – Мата.

А сестрин чоловiк навiть звертався до неi не iнакше як «наша Мата Харi». Певно, сестра дружини здавалася йому загадковою на тлi iхнього розмiреного й вивiреного по хвилинах подружнього життя.

Марта пiдхопила небожа на руки, кивнула виховательцi й понесла хлопчика до виходу. Вiн обiймав ii за шию, перебираючи пальчиками пасма ii волосся. Можна було б опустити його на землю, але зараз Мартi були приемнi його тепло, нiжний запах, дотик замурзаноi прохолодноi щiчки до ii гарячого чола.

Марта вже картала себе за вранiшню крадiжку клятоi слухавки. І хоча вона добре розумiла, що погрози ii не обходять, усе одно на душi було незатишно. А якщо це не жарти? І навiть якщо вона заблокуе номер чи викине цей телефон, чи зможе забути про те, що хтось – а ймовiрно, якийсь покидьок чи психопат – полюе на беззахисну жiнку?! Що робити? І чи варто щось робити? А якщо варто – що саме? Пiти до мiлiцii? Ну це точно – нi.